Архивы за месяц Лютий, 2018

ЗВІТ ОТАМАНА ПОКРОВСЬКОГО ОСЕРЕДКУ МСК “ЗАПОРОЗЬКА СІЧ” МИКОЛИ НИКІПІЛОГО

За період з 1 – го січня поточного року особовий склад Покровського осередку МГО “Міжнародний союз козаків “Запорозька Січ” проводив планові заходи з питань національно-патріотичного виховання молоді, волонтерської роботи, організації оборонної та профілактичної діяльності, а саме:

– з метою підтримки стародавніх звичаїв та традицій спільно з громадою, патріотично налаштованими громадськими організаціями, учасниками АТО, волонтерами козаки прийняли участь в урочистих заходах, молебнах на православні християнські свята: Різдво Христово, Водохреща. Також здійснювалася охорона мирних громадян, враховуючи близькість фронтових теріторій (село Великомихайлівка);

-проведено велику раду козаків осередку де обговорені питання допомоги армії, продовження роз”яснювальної роботи щодо євроатлантичної інтеграції України;

-козаки осередку та отаман прийняли активну участь в урочистих зборах до Дня Соборності України, де отаман виступив з промовою щодо об”єднання зусиль в боротьбі ворогами України;

-в школі №2 проведено урок мужності, посвяту в козачата, надана допомога в організації мистецьких заходів школярів;

-щотижнево спільно з районним відділом поліції проводилася операція “Лісоруб” з профілактики та виявлення злочинної діяльності угрупувань, що пошкоджують лісосмуги:

– керівництво осередку прийняло участь у робочій нараді при  голові Покровській РДА, де в тому числі вирішувалися питання спільної співпраці;

-йде підготовка до волонтерського відрідження, збираються необхідні речі;

-йде підготовка до будування каплички УПЦ КП;

-проведений урочистий захід на честь Героїв Небесної сотні, урок мужності в ЗОШ №2;

отаман Покровського осередку МСК “Запорозька Січ”     Микола Никіпилий

 

 

 

 

ІНФОРМАЦІЯ ШТАБУ АТО

Зведення Прес-центру штабу АТО за 21 лютого 2018 року

Протягом минулої доби російсько-окупаційні війська продовжили обстріли позицій української армії з озброєння, яке давно мало б бути відведеним від лінії розмежування.
На Луганському напрямку противник застосував 122-мм артилерію, міномети різних калібрів та озброєння БМП по наших опорних пунктах поблизу Троїцького. З мінометів калібру 82-мм окупанти вели вогонь біля Кримського, Новоолександрівки і Катеринівки. З гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї, загарбники обстрілювали оборонців Луганського, Залізного та Новолуганського, а захисників Майорська – із зенітної установки. Зі стрілецької зброї загарбники провокували наших воїнів неподалік Зайцевого.
На Донецькому напрямку ворог з мінометів калібру 120 та 82-мм і гранатометів вів вогонь біля Водяного та Лебединського, що на приморській ділянці нашої оборони. Зі стрілецької зброї противник обстрілював наші позиції в районі Авдіївки.
Загалом, минулої доби, ворог провів 20 прицільних обстрілів. Унаслідок ворожого вогню троє українських захисників було поранено, ще один отримав бойове травмування.
На жаль, у результаті необережного поводження зі зброєю загинув один український військовослужбовець.

ІНФОРМАЦІЯ ШТАБУ АТО

Зведення Прес-центру штабу АТО станом на 18.00 21 лютого 2018 року

Впродовж сьогоднішнього дня російсько-окупаційні війська використовували заборонені Мінськими угодами зразки озброєння – артилерійські системи та міномети.
На Луганському напрямку, зі 122-мм артилерії, мінометів різного калібру та озброєння БМП, противник вів вогонь по наших позиціях біля Троїцького. Міномети калібру 82-мм загарбники застосували поблизу Новоолександрівки і Катеринівки. Також, з гранатометів, великокаліберних кулеметів і стрілецької зброї, окупанти обстрілювали опорні пункти сил АТО неподалік Луганського, Залізного та Новолуганського. Зі стрілецької зброї загарбники провокували українських оборонців Зайцевого.
На Донецькому напрямку агресор з мінометів калібру 120-мм та 82-мм і гранатометів вів вогонь по захисниках Водяного, що на Приазов’ї. Зі стрілецької зброї противник обстрілював позиції оборонців Авдіївки.
Загалом, від початку доби, зафіксовано 13 обстрілів з боку російсько-окупаційних військ.
Унаслідок ворожого вогню, на жаль, загинув один український військовослужбовець, ще двоє захисників – отримали поранення.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким захисника, який віддав життя за мирне майбутнє України.

КОЗАЦЬКІ ЦЕРКВИ

Пам’ятки історії, культури, архітектури та археології – німі свідки нашого історичного минулого відображають пройдений народом шлях. Вони матеріалізують його немеркнучі подвиги, розкривають духовне багатство народу і таким чином стають джерелом історичного досвіду попередніх поколінь.

У Славутському районі є чимало мальовничих куточків, які прикрашають Божі Храми – цікаві пам’ятки архітектури. Один з них в селі Старий Кривин. Тут милує око старовинна дерев’яна Свято-Покровська церква, збудована у стилі українського бароко. Це незвичайна архітектурна споруда, яка своєю формою схожа на корабель. Слід відзначити, що вона є характерним зразком волинської школи народної архітектури.

Воскресенська Свято-Покровська церква була збудована у 1763 році Кривинською громадою майстрів-теслярів на кошти князя Станіслава Яблоновського, каштеляна Краківського. Колишній викладач Волинської духовної семінарії у Житомирі М. І. Теодорович у своїй книзі «Історико – статистичний опис церков та парафій Волинської єпархії» писав:

«Церква в ім’я Світлого Воскресіння Христового побудована у 1763 році на кошти князя Станіслава Яблоновського, каштеляна Краківського. Дерев’яна, з такою ж дзвіницею. Начинням достатня. Копії метричних книг та сповідальних відомостей зберігаються з 1769 року. Опис церковного майна складений у 1885 році. Проводи відзначаються у суботу на Світлому тижні».

Маємо інформацію також про те, що Кривинська греко-католицька дерев’яна церква згоріла, через необережність пономаря, на другий день Паски у 1762 році. Тим не менше, вже наступного року, за благословенням луцького й Острозького єпископа Сильвестра Рудницького і за сприяння князя Яблоновського замість погорілого було побудовано новий, теж дерев’яний, храм.

Незважаючи на те, що Кривин знаходився відносно недалеко від Острога, місцева церква в цей час належала до Гощанського греко-католицького деканату.

З початком ХIХ століття Кривинська греко-католицька церква переходить у підпорядкування до Волинської православної єпархії; храм починає влаштовуватися за православним зразком, при чому певні кошти на його відповідне обладнання виділяє княгиня Т. Яблоновська.

Саме ця церква, зазнавши протягом останніх століть несуттєвих змін, стоїть у Кривині й тепер. До середини ХIХ століття кількість православних прихожан Кривинської церкви досягла майже трьох тисяч. У 1806 році з опису церкви стало відомо, що при ній існувала якась дуже стара дерев’яна школа.

А ось і інші цікаві дані про цю церкву, взято із книги «Пам’ятники містобудування та архітектури Української РСР»: «Старокривинська церква дерев’яна, тризуба, триглава, з галереєю по всьому периметру. Квадратний у плані неф ширший бокових зрубів, апсида майже квадратна, бабинець сильно витягнутий». Така форма церкви у ті часи (ХVIII ст..) звалася «кораб». І дійсно вона нагадує корабель, який ніби пливе у зеленому морі.

У бурхливі роки ХVIII ст., часи кріпацтва – населення Старого Кривина, як і населення усієї Волині та Поділля брало активну участь у антифеодальній боротьбі, названої гайдамаччиною. У національно-визвольній боротьбі проти панської Польщі кривинці неодноразово піднімали повстання, приєднувались до військових козацьких загонів, тікали у далекі краї.

Про це свідчать козацькі могили, знахідки козацької зброї та перекази, що збереглися у народі. У одному з переказів йдеться, що польська армія під командуванням Потоцького рухалась на схід, спалюючи на своєму шляху українські міста і села, винищуючи та грабуючи населення.

При наближенні одного з польських іноземних загонів до Старого Кривина жителі села вирішили вчинити опір: вони винесли на дорогу, з обох боків якої був густий ліс, борони і поклали їх гострими зубцями догори, та й ще присипали піском.

Побачивши селян-кривинців, завойовники кинулись в погоню, але їхні коні були покалічені на боронах, і селяни легко розправились з ворогами. Місце в лісі, де за переказом відбулась кривава подія, названа Каліченою, Кривавою долиною.

В ті часи кріпаки-селяни, та й взагалі населення Волині та Поділля, не припиняли виступів проти усього чужого, що нав’язували їм пани-завойовники. Не дивно, що про дерев’яну Старокривинську Воскресну церкву ходить така легенда: задумав князь Станіслав Яблоновський нав’язати своїм селянам-кріпакам уніатського пана і цим примусити мешканців села Старий Кривин ополячитися.

І ось, коли приїхав новий піп то застав на місці церкви порожнє місце. За одну ніч селяни-кривинці розібрали свою церкву і заховали у різних місцях. А коли «Святого отця» з села вигнали, то церква вдруге за ніч з’явилася на тому ж фундаменті. Інші народні легенди розповідають про те, що церкву кривинчани розбирали двічі, охороняючи свій Божий храм від завойовницької ворожої навали.

З часів заснування церкви знаходиться гробниця і пластиця, різьба якої виконана в італійському стилі. Навкруги церкви є такі «опоясання», які слугували для утеплення церкви. І в цих опаясаннях, коли йшла служба Божа, стояли «оглашені» – нехрещені люди, які не мали права заходити в церкву. А спускну ікону принесли жителі з самого Єрусалиму.

Під час громадянської та Великої Вітчизняної воєн селяни ховали ікони в дорогих окладах, виконаних із золота та срібла, в хліви, щоб не грабували.

В роки незалежності України були проведені значні реставраційні роботи за кошти прихожан з Кривина, Нетішина та навколишніх сіл, як всередині Божого храму так і зовні, а у 1997 році були замінені всі куполи і перекрито всю церкву новою жерстю.

А в минулому році на перший день Посту перед Різдвом обновилися ікони «Спасителя» та «Божої матері», які намальовані біля Царських врат з лівої та правої сторін.

За останні десять років церкву було пограбовано чотири рази, з якої винесено цінні чаші, ікони, а також Євангеліє в золотій оправі.

І саме в цій церкві проходила перша посвята козаків Нетішинського козацького полку Хмельниччини у 2009 році. У зв’язку з чим церкві було надано офіційного статусу козацької, а отець Василь став полковим священиком.

Річниця славетного Нетішинського полку МСК “Запорозька Січ”

Незадовго до свята української незалежності відзначає свою чергову річницю НМГО «Нетішинський козацький полк Хмельниччини» Міжнародного союзу козаків «Запорізька Січ», вік якого впритул наблизився до першої десятки.

Але й за цей короткий проміжок часу козацьке об’єднання може похвалитися вагомою низкою добрих справ в питаннях охорони громадського порядку в місті, патріотичного виховання підростаючого покоління, відродження і збереження традицій краю, благодійності і волонтерства тощо.

Днями я побувала в штабі козацького полку, де мала розлогу розмову з його начальником Олександром Мирошніченком, начальником відділу кадрів Петром Сайком та керівником дитячо-юнацької козацької організації «Нетішинськи джури» Віталіною Ваник (на знімку вгорі ).

КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ

Різним був у кожного з них шлях у козацтво.
Молода берегиня Віталіна про створення полку почула від свого брата і рік часу «діставала його аби дізнатися чи приймають в організацію жінок, хотілося чомусь влитися в ряди об’єднання, хоча й не знала толком чим воно займається і яку справу в разі чого довірять їй. Аж якось батько обмовився: «Козаки шукають історика». І вона, дипломований історик, без вагань пішла на співбесіду.

З усіх прийнятих до полку, за словами Віталіни, в неї був найтриваліший випробувальний термін: замість двох тижнів за прийнятою процедурою їй дозволили написати заяву про вступ лише через місяць. Зате сьогодні не натішаться сумлінністю і активністю свого підосавула, до неї тягнуться діти, яких вміє зацікавити, організувати, повести за собою.

Сама Віталіна, гортаючи в пам’яті сторінки власної біографії, знаходить факти, які дивовижним чином «підводили» її до майбутньої участі саме в цій організації. На екзамені в школі вона витягла білет, в якому питання про історію козацтва. На співбесіді в інститут її запитали коли було засноване козацтво, на державних екзаменах знову питання, пов’язані з козацькою добою. Ну чим не знак долі?

В уродженця Черкащини Олександра Мирошніченка своя історія. З дитинства був допитливим, багато читав, благо в його рідній Стецівці на 3000 дворів було дві сільських бібліотеки та ще одна шкільна. Набирав повну торбу книг і читав запоєм, особливо полюбляв історичну літературу, в тому числі про славетних запорожців.

А що його мала батьківщина не тільки дала світу Великого Тараса, а й була землею, де за волю України відважно билися Залізняк, Гонта з тисячами своїх побратимів, неабияк радів, коли в якомусь із художніх творів знаходив знайомі назви міст, сіл чи ярків. Це ж бо тут, зовсім поруч! Та про які криваві баталії не йшлося б, сприймав хлопчина козацькі двобої за романтику.

Став підростати і його все більше вабила військова форма, як і більшість ровесників хотів бути офіцером. Не склалося зі вступом до відповідного навчального закладу через стан здоров’я, на щастя, згодом все нормалізувалося, відслужив строкову.

І хоч не став кадровим військовим, не був політиком і не бив себе в груди кулаком, горлаючи на кожному повороті «Я патріот» («на моїй порадянщеній Черкащині таке не було поширеним явищем» – каже), щось від того українського бунтарства й одвічної жаги до самостійного господарювання на своїй землі завжди було в його душі. По суті, це був оголений нерв, пронизливий біль якого сповна відчув у 2004.

На хвилі національного піднесення й великої довіри до тоді ще майбутнього Президента України Ющенка він, Олександр, був переконаний, що кардинальні зміни на краще в його країні будуть. Але пройшов рік, другий, третій і посіялася в душі зневіра. Не в Україну і свій народ, а в тих керманичів, які цинічно розтоптали прагнення мільйонів жити вільно, заможно, у мирі.

Поїздка на Хортицю

Хотілося змін, була готовність долучитися до того, аби голос і сила громади стали ще потужнішими і ніхто з можновладців не міг цим знехтувати. Пропозицію створити в Нетішині громадську організацію, яка сьогодні носить назву Козацький полк, сприйняв відразу і з перших днів в його рядах.

Петра Сайка в ході розмови я жартома назвала уссурійським козаком. Адже народився і виріс чоловік в Росії, неподалік Уссурійська і впродовж 23 років жодного разу не був на своїй історичній батьківщині. Адже обоє батьків родом з України, тато з Городоцького району, що на Хмельниччині, мати з вінницької Жмеринки.

Цікаву історію знайомства своїх рідних повідав чоловік. На далекому Сході родина Сайків опинилася напередодні другої світової війни, туди в пошуках кращого життя переїхали дідусь Петро Максимович зі своєю дружиною Пелагією Артемівною. У сім’ї було троє дітей, найстарший з них, батько нашого співрозмовника, мав на той час іти в четвертий клас.

Спливав рік за роком, повиростали діти, пішов Григорій у солдати і служити йому з 1950 по 1953 випало в Китаї, де були радянські війська. Дізнався в одного з товаришів по службі, що в того є сестра на виданні, попросив адресу. Дівчина на лист відповіла, зав’язалося листування.

Демобілізувавшись, юнак вирішив провідати рідню в Україні, заодно завернув у Жмеринку. І хоч до цього жодного разу не зустрічався зі своєю Надійкою, як тільки побачив, відразу забрав із собою. Відтоді її домівкою став Далекий Схід.

Петро Григорович пригадує, що в їхньому домі завжди була українська література, намагався читати, хоча й не все розумів, перепитував. Завжди кортіло побачити край, в якому коріння його роду. Поїхав аж у свої 23, погостював тиждень-другий та й вирішив залишитися.

Розумів, що мусить працевлаштовуватися й заробляти на себе сам, дорослий бо вже. Тим паче, що вдома ще двоє молодших братів і сестра, вчаться хто в школі, хто в технікумі. Авіапошта швидко донесла лист до батьків, яким сповістив їх про своє рішення. Мама з відповіддю не забарилася, відмовляла, але Петро настояв аби вислала документи, він таки залишається.

Почав працювати, зустрів дівчину, котра стала дружиною і з нею в парі дотепер. За комсомольською путівкою згодом приїхав у Нетішин, 11 років працював у «Львівенергоремонті», тоді перевівся на ХАЕС. Міцно пустив коріння в Україні, нелегка доля якої завжди бентежила душу.

Він відразу підтримав Майдан 2004 року, їздив туди двічі чи тричі, щоб особисто долучитися до всенародного спротиву несправедливості. І був глибоко розчарований подальшими подіями, які поставили на очікуваннях жирну крапку. В пору другого майдану ілюзіями себе не тішив, хоча прагнення співвітчизників змусити владу стати слугами народу розділяв.

У Нетішинському козацькому полку бачив саме ту громадську організацію, де сповна може проявити свої знання і здібності, знайти однодумців. Разом з ними радо зустріли ідею створення на базі організації формування з охорони громадського порядку в місті, в якому він заступник командира. Стверджує, що їх патрулювання дає позитивні результати і згортати роботу не збираються.

Козацький «кадровик» каже, що випадкових людей в полку немає, такі швидко відсіюються. Залишаються справжні патріоти, готові працювати і брати на себе відповідальність, не шкодуючи за втраченим вільним часом, захопленнями тощо. Нетішинські козаки знаходять підтримку в інших населених пунктах, їх ряди поповнюються, в тому числі ростуть дитячі організації, чисельність яких зараз понад 90 осіб.

Чиїх батьків, які ми діти?

Опускання памятного хреста у Дніпро

Кожен народ, як і окремо взята людина, прагне знати своє коріння. Наскільки глибоко знаєте свій родовід, з яких джерел черпали інформацію про предків? – поцікавилася в співрозмовників.

– Великим багажем знань про свій родовід похвалитися не можу, – каже Олександр Мирошніченко. – Із найстарших представників попередніх поколінь особисто пам’ятаю тільки бабусю по батьківській лінії Олімпіаду. Рідкісне як для Черкащини ім’я.

Із розповідей знаю, що прадід чимось образив сільського дячка, той у відповідь і покарав так свого кривдника, нарікши новонароджену дівчинку не Христиною чи Галиною, наприклад, а саме Олімпіадою. На сільський лад кликали її всі Лампією.

Чому мало знаю про своїх рідних? Напевне тому, що багато їх, як от мамині батьки, ранопішли з життя. Від ще більших втрат врятувало те, що діда (по батькові) Макара в 1933 році вислали з сім’єю в Алтайський край. Адже на Черкащині саме панував страшний голод і хтозна чи вдалося б вижити тут.

_ І я далі діда-баби нікого не знаю, на жаль, – вторить Олександру Петро Сайко. – Одних пам’ятаю, про інших знаю лише з розповідей рідних.

– А походження прізвищ своїх не намагалися з’ясувати?
-Ну, нас Мирошніченків, з Мельниками хоч греблю гати, – включається Олександр. – І зміст цих прізвищ очевидний.

– То ви добре знаєтеся на борошномельній справі?
– Я добре хліб їм, – сміється, – люблю дуже хліб їсти.

– А я якими б джерелами не послуговувався, знайшов два варіанти можливого походження свого прізвища: від Ісая (церковне ім’я) трансформованого у Сайко і так само відозміненого сойка. Хоча більшість дослідників сходяться на першому варіанті.

– Козацтво – не тільки героїка й мужність, завдяки яким вистояла Україна в нелегкій борні. Це ще й величезний пласт історії, культури, традицій, нетлінних пам’яток. Яке враження справило на вас відвідання Хортиці?

– Був разів шість чи сім, – каже П.Г.Сайко, – і кожного разу як вперше. Ця земля, скроплена кров’ю і встелена кістками, оповита легендами випромінює якусь особливу енергетику. Це відчувається на кожному кроці, аж мурашки по тілу. Приплив сил відчуваєш, піднесення.

– А я відповім словами свого джури, які він сказав після першого відвідання Хортиці, – підхопила розмову Віталіна. – «Я стояв на справжній козацькій землі, то я зараз справжній козак». Щось подібне таки відчувається.

Зустріч побратимів з Рівного

У тривалій розмові ми не обійшли теми нашої дороги до незалежності, яка й досі, на жаль, залишається доволі хиткою, Україна продовжує втрачати кращих синів і доньок у протистоянні з поневолювачами.

– Це протистояння не тільки на лінії розмежування, мусимо визнати, – гірко мовить Олександр Мирошніченко, – а й в наших умах. І з болем пригадує, як у 2014 році серце кров’ю обливалося від побаченого на екранах телевізора: зривають і топчуть український прапор, вивішуючи натомість на адмінбудівлі триколори, паплюжать наш гімн.

А вчорашній однокурсник і товариш, земляк і родич телефоном з луганського Красного Луча пихато і гордовито каже: «Завтра ми будемо жити в іншій країні». Боже, він же українець, що таке каже, куди ми йдемо?!

Вислухавши емоційний запал колеги, Петро Сайко з не меншою гіркотою відкриває, особисті переживання, породжені виром цих буремних подій.

– Так трапилося, що у свідоцтві про народження одного з моїх братів в сільраді помилково записали росіянин. Поміняти метрику тоді була ціла проблема, махнули рукою. І от після подій у Криму й на Донбасі знаходжу в нього на сторінці запис: «Горджуся тим, що я один зі всіх братів записаний росіянином». Все в моїй душі перевернулося, немає тепер в мене брата.

Якщо раніше листувалися, згодом послуговувалися можливостями комп’ютерного зв’язку, (їздити часто через далеку відстань і дорогі квитки не випадало, двічі лишень був у рідних після переїзду в Україну), то тепер спілкуємося вряди-годи. І то так, для протоколу. Болить невимовно від тих слів, це ж ти від роду свого відмовився, від батька-матері, зрадив їх.

Натомість сам Петро Григорович нітрохи не шкодує про своє рішення, яке зробив у 1982 році. Так, він народився і виріс в Росії, там залишилася рідня, але його Батьківщина тут і складні часи, які проживає Україна, він проживає разом з нею.

– Що побажаєте нетішинцям в переддень Незалежності?
– Важка історія нашої незалежності, постійно Україну хтось гнобив, поневолював, – бере слово Олександр Мирошніченко. – І навіть після 1991 року ще довго в рот Москві заглядали, добре, що трохи змінився вектор і ми вибрали нормальний шлях розвитку.

І хоча й досі багато цьому є спротиву, ставлять нам палки в колеса, мусимо перетерпіти і вистояти, не поступившись нікому своєю незалежністю. Слава Богу, що маємо це свято, що є Вона, Незалежність і є Україна. Шануймо її неньку, не гнівимо й не ображаймо, будьмо достойними дітьми своєї матері.

– І нехай наш патріотизм проявляється у добрих справах, чистих помислах, а не порожніх гаслах, – додає Віталіна. – Добра, миру і щастя всім у незалежній Україні.

Ольга Сокол
Фото Олександра Шустсрука та з архіву козацького папку

Робоча нарада з питань євроатлантичної інтеграці

На робочій нараді оперативного штабу запорозького козацького патріотичного руху опору обговорили питання проведення навчальних заходів та роз”яснювальної роботи щодо Програми співпраці з Представництвом НАТО урядових , військових та громадських організацій. Доповів колегам про зміст нових матеріалів по історії НАТО. Вирішено у лютому провести зустрічі з бійцями 55-ї артбригади, Січового колегіуму та Козацького ліцею. В роботі заходу прийняли участь Михайло Геращенко, Ілля Лапін, Костянтин Рижов, Павло Білан, Михайло Мордовськой, Анатолій Шеремет, Віктор Прийменко, Микола Деркач, Віталій Пилипенко, Костянтин Лямцев, Григорій Мацегора інші члени штабу. До плану роботи Координаційної Ради з питань розвитку козацтва при Запорізькій облдержадміністрації, Великої Ради отаманів Запорозького козацтва, МГО “Міжнародний союз козаків “Запорозька Січ” внесені відповідні додатки згідно з пропозиціями Центру.
Перший заступник директора Центру Дмитро Сухінін (Гора).

Урок мужності та мистецька програма в Січовому колегіумі на честь Героїв Небесної сотні

20 січня в Січовому колегіумі зібралися талановиті, патріотичні та обдровані учні, педагогічний колектив, батьки, учасники Майдану в Києві, Запоріжжі, козацького волонтерського руху, воїни-захисники України, представники Хортицької райадміністрації, громадськість.
Урочисте зібрання було присвячено одній з самих важливих та доленосних подій в нашій історії. Народномум спротиву злочинній владі, Майдану, Революції гідності, всім загиблим Героям Небесної сотні, що без зброї своїми тілами та світлими душами не дали бандитам залишатися при владі та ганьбити українську історію та культуру.
Збори почалися з, прямо скажу, майже професійного та яскравого виступу дітей – учнів закладу піснею та віршами, із хвилюючими словами добра та поваги до людей, що ризикуючи життям, незважаючи на хвороби, мороз та холодну воду, якою обливали з брандзбойтів міліціянти не відступилися не покинули намети, стояли до Перемоги.
Дивовижна концертна програма продовжувалася декілька годин. За цей час, що пролетів непомітно, але залишив в серцях присутніх хвилююче враження великої пошани та гордісті за найкращих синів та доньок українського народу, в залі інколи була драматична тиша, інколи багато присутніх не стримати сльоз, а оплесками супроводжувалися, мабуть всі виступи. Раптово в середені програми, діти заспівали Гімн України, з одночасним показом на екрані звірячого побиття студентів, демонстрантів та молоді… Ми – дорослі підтримали дітей та спільно, слава Богу вже без допомоги фонограм (той час закінчився), урочисто, всім залом підхопили слова Маніфесту свободи всіх українців.
Дивні вірши, слова великого Тараса Шевченка, народні та козацькі пісні все було в цей урочистий вечір пам”яті загиблих героїв київського Майдану. Шановні вихователі -викладачі показали високий професіоналізм та безмежні можливості розвитку талантів та здібностей нашої любимого шановного юнацтва та мололі. Хочу зазначити, що урочистості вели самі учні – отаман та берегіня. Обдаровані та видатні – діти гарно виконали та вели всю програму не помилилися, як справжні митці декламували та читали вже історичні матеріали. Приємно вразили малюнки дітей, що були розміщені в приміщенні, направлення думок та мрій, бажання жити в дружбі та радісті, не заважати іншим народам, але захищати від ворога свою рідну землю. Змонтований документальний фільм. який супроводжував творчу програму яскраво показував жахливу правду про буремні події Революції Гідності та не залишав жодного сумніву чи виправдання діям прихильників злочинної януковської влади. Керівництво навчального закладу надало слово й нам запрошеним. Виступили учасники АТО, подарувавши булаву та невеличке погруддя Тараса Шевченка, шановна жіночка-волонтерка, учасники Майдану в Запоріжжі та Києві. Полковник ЗСУ, начальник штабу легендарного 37-го батальону, учасник АТО, верховний отаман МГО “Міднародний союз козаків “Запорозька Січ” Ілля Лапін щиро подякував всім, видно було як глибоко переживав та співчував він побратимам. Говорив про війну, свою діяльність в Самообороні в Запоріжжі,на конкретних прикладах громадян-протестувальників та бійців Збройних Сил України показав на що йшли люди заради любові до поваги до своєї землі та рідних. Ілля Євгенович дав жортку безкомпромісну оцінку бандитам, агресорам та окупантам. Мені також надали слово, враховуючи спільно проведені національно-патріотичні заходи ( акція “Вшануймо пращурів –
героїв козаків”, створення філії Першої Національної громадської козацької історичної бібліотеки, проведення зустрічей з питань історії козацтва, євроатлантичної інтеграції тощо ) спілкуватися було легко та приємно. Враховуючи, спеціалізацію колегіуму розповідав про козаків – учасників Майдану, створення запорозького патріотичного козацького руху опору на почтку 2014-го року, операції “Дозор”, “Переховлення”, дії всеукраїнського штабу операції “Козацький волонтер”, та бойові заслуги козаків – учасників бойових дій, запрпонував подальшу спільну гуманітарну та наукову співпрацю. Пане Віталій, заступник керівника районної освітянської установи також щиро подякував та сказав добрі слова педагогам та козачатам. Побажав найкращого майбутнього школярам. Імпровізований урок мужності сподобався шановним учням. Після заходу цікавилися подробицями, розповідали про свої плани, видно було, що тема боротьби за волю, майбутнє, повага до Героїв Майдану хвилюють всіх як патріотів. бажаючих знати правду про героїчну історію держави та суспільтва.
Звертаючись до керівників патріотичних громадських волонтерських, наукових та мистецьких організацій пропоную надати пропозиції щодо поширення такого корисного досвіду для державної Програми розвитку українського козацтва.
Слава та вічна пам”ять героям Небесної Сотгні!
З повагою, заступник голови КРК ЗОДА,
Голова Великої Ради отаманів Запорозького козацтва,
учасник подій Дмитро Сухінін (Гора).

Перша Національна громадська козацька історична бібліотека ім. князя Д.І. Вишневецького (Байди) поповнилася новими книгами

20 лютого в Запорізькій державній інженерній академії проведено збори активу та Пікулувальної ради Першої Національної громадської козацької історичної бібліотеки ім. князя Д.І. Вишневецького (Байди) ГО “Запорозький звичаєвий козацький лицарський орден ім. Дмитра Вишневецького (Байди). Присутні вшанували світлу пам”ять Героїв Небесної сотні, обговорили подальші заходи щодо продовження проведення наукової, навчальної, краєзнавської діяльності, роз”яснювальної роботи щодо сприяння євроатлантичній інтеграції, збору матеріалів про історію козацького руху в Україні, видатних козаків та отаманів, співпрацю з громадськими організаціями з питань охорони пам”ятників та національно-культурної спадщини.
В роботі ради прийняли участь ректор академії Віктор Банах, Світлана Ліходід, директор-засновник бібліотеки Дмитро Сухінін, члени ГО “Всесвітня генеральна асамблея нащадків козацьких родів”, “Запорозький обласний центр сприяння євроатлантичній інтеграції”, Координаційної ради з питань розвитку козацтва при ЗОДА,Шановна Світлана Валерійовна Ліходід вручила керівництву закладу книги для внесення до фонду бібліотеки, як активний учасник культурно-історичних заходів та міжнародної діяльності козацьких ЗМІ. Присутні щиро подякували пані Світлані.
Відділ преси КРК ЗОДА

Щодо вшанування світлої пам”яті пращурів-героїв Запорозьких козаків

19 -го лютого в Запорізькій міській раді відбулося чергове засідання топонімічної комісії, де за участю представників запорозького патріотичного козацького руху опору, старейшин, науковців, письменників та журналістів було розглянуте питання надання Набережній магистралі ім”я славетного фундатора першої фортеці на Малій Хортиці, першого організатора та очільника Запорозької Січі Дмитра Івановича Вишневецького (Байди).
В ході ділового обговорення, яке інколи переходило в дискусію мною була зроблена доповідь щодо обгрунтування, конкретних пропозицій та подальшого впровадження правильної та своєчасної діяльності в культурно-історичному напрямі виховної роботи та вшанування світлої пам”яті пращурів-героїв козаків через надання їх фамілій вулицям та відомим місцям в Запоріжжі. Враховуючи європейський досвід, приклади аналогічної роботи в Великої Британії, Франції, Германії та інших розвинутих державах бажання громади та активної частини суспільтва, інтелігенції, представників козацьких організацій продовжити цю діяльність на прикладі вшанування доброго ім”я Дмитра Вишневецького (Байди) Координаційна рада з питань розвитку козацтва при ЗОДА, Велика рада отаманів Запорозького козацтва, що об”єднує декілька областей готує програму, частиною якої є питання сьогоднішнього порядку денного. Було звернуто увагу присутніх на вже маючий місце досвід міст Нікополя (вшановуть Івана Сірка), Львову, Холодного Яру Черкаської області, Крут, Чигиріна та інших міст України, де влада проводить масштабні заходи з концертними програмами, виступами артистів, показом бойових мистецтв, народних ансамблів тощо. Такі міста дуже довподоби туристам, краєзнацям, молоді, світовій спільноті, а Львів, наприклад, щорічно отримує до 600000 доларів прибутку. Тому і нам треба продовжувати таку важливу та необхідну діяльність, починаючи з поваги до видатних особистостей, що перемагали та захищали народ саме на нашій землі.
За пропозицію виступили директор обласного краєзнавчого музею Михайло Мордовськой, голова КРК ЗОДА Костянтин Рижов, учасник Революції Гідності Михайло Геращенко, перший начальник штабу легендарного козацького 37-го батальону, учасник АТО полковник Ілля Лапін, Генеральний суддя МСК “Запорозька Січ”, командир групи ліквідаторів аварії на ЧАЕС, поковник СБУ у відставці Павло Білан, перший голова Народного Руху україни в Запоріжжі Костянтин Лямцев, рішуче підтримали Роман Авдєєв, Анатолій Шеремет, всесвітньовідомий талановитий майстер скульптор та художник Григорій Мацегора, Віталій Пилипенко (автор герба Запорізької області), член волонтерського штабу області Микола Деркач та інші.
Правильно, що наше звернення було розглянуте демократично з правом виступу всім бажаючим. Було прийняте рішення про широке обговорення питання з громадськістю в райадміністраціях міста за запрошенням патріотично налаштованих представників та фахівців.
Заступник міського голови Сергій Мішок сказав на адерсу Дмитра Івановича Вишневецького (Байди) добрі слова поваги та зазначив, що це була поважна історична людина.
На засіданні також виступили дві чи три людини, що намагалися поставити під сумнів велич подвигу та заслуг славетного отамана, називаючи його “неоднозначной фігурой”, з іх виступів легко було побачити нефахівців, а може непідготовлених до серйозної та відповідальної розмови громадян. Але демократичний розгляд питання обумовлює дискусію. Добре, що висловив свою думку голова
Вознесенської райадміністрації Андрій Звягінцев, що вчора активно допомагав в проведенні культурно-спортивного заходу – Масниці в районі.
В цілому можно констатувати початок серйозної тривалої роботи патріотичних козацьких організацій з місцевими органами влади по конкретним напрямам діяльності. Це і встановлення меморіалу чи пам”ятнику Запорозькому козацтву на відповідній площі, подальшу роботу з надання вулицям історичних назв, вшанування світлої пам”яті Дмитра Вишневецького, розробку та прийняття Програми “Запоріжжя-світова духовна столиця козацтва”, подальша співпраця з підтримки проведення започаткованими нашим рухом патріотичних акцій, підтримка Першої Національної козацької громадської історичної бібліотеки, розвитку бойових мистецтв та багато цікавих корисним городянам, туристам, підприємцям, молоді справ.
Також після заходу на робочій нараді обласного оперативного штабу було прийняте рішення приймати участь у районних зборах та запросити представників преси та телебачення.
Думаю прийшов час ділової системної та щомісячної спільної співпраці влади з громадськістю. А владні структури повинні зрозуміти, що замовником їх послуг є громада, яка і буде остаточно вірішувати їх подальшу долю.
З повагою, головний редактор альманаху “Українське патріотичне козацтво”, член НСЖУ, кандидат наук з державного управління, автор книг, заступник голови КРК ЗОДА Дмитро Сухінін (Гора).

Запорозькі козаки вшанували Героїв Небесної сотні

20 лютого потужні патріотичні громадські козацькі організації прийняли активну участь в організації та проведенні мітингів, зустрічей, уроків мужності із студентами, школярами та молоддю, з учасниками Революції Гідності, Майдану в Києві та Запоріжжі, інших містах України.
На мітингу, в обласному центрі виступали молоді люди, студенти, інтелігенція. Прийшли учасники Самооборони,запорозького козацького патріотичного руху опору, що був створений в ті часи. бойових дій на сході України, громадських організацій, родини загиблих героїв-учасників АТО, наши побратими.
Добре, що акцію підртимали та поклали квіти до Монументу пам”яті Героїв Небесної сотні наші військові, волонтери, можновладці,представники громадських організацій, козацького руху, керівники та викладачі із студентами Запорізької державної інженерної академії ( Генадій Коломоєць), Запорізького національного універсітету, Запорізького національно-технічного універсітету (Сергій Бєліков), Запорізького державного медичного універсітету (Юрій Колесник), Влад Мороко, обласного краєзнавчого музею, талановиті артисти музикально-драматичного тетру ім. Магара, члени спілок письменників та журанлістів, митці ,представники влади, що поважають сміливців-борців за свободу та права людей.
Вчора не було заорганізованості, чергових помпезних промов, всі люди, що цілий день приходили до пам”ятнику робили це від щирого серця, а зустрічі учасників тих переможних, але драматичних подій з різних районів та областей нашої країни увійшли традицію, як символ сили духу та приклад поваги загиблих героїв, що встали на боротьбу із злочинною владою, бандитами, антиукраїнською політикою, що привела до обурення та протесту мільони чесних громадян України.
Сьогодні ворожа пропаганда, окупаційні платні “агітатори” та сепаратисти намагаються принизити значення та подвиг народу, що не схотів терпіти знущання та зазіхання на демократичні принципи розвитку країни, створення “тюремної” системи відношень. з корупцією возведеною в ранг державної політики, навмисне “відрізання” українців від вільного світу та європейської цивілізації. Тільки мовчать вони про тортури, незаконні арешти, переслідування незгодних журналістів, преси та вимагання грошей, “отжатие” бізнеса. багатьох інших правопорушень, в тепер гибридну війну та незаконну анексію Криму. Тому розповідати правду про причини революційних подій та наслідки керування Україною януковської банди – завдання кожного патріота, керівника організації, ветерана АТО чи волонтерського руху. А проведення наукових історичних досліджень, конференцій, зборів та видання документальної та публіцистичної літератури допоможе молоді та нащадкам знайти правильний шлях та не припускати помилок у громадсько-політичному житті та обранні керманичів вільної, побудованої на демократичних принципах України з європейським майбутнім, розвиненою економікою та культурою.
З повагою, головний редактор
альманаху “Країнське патріотичне козацтво”,
заступник голови КРК ЗОДА, член Національної спілки
журналістів України, учасник подій Дмитро Сухінін.

NAPA, Calif. (AP) Marshawn Lynch isn't shedding anymore light on his decision to sit during the national anthem before the Oakland Raiders' first exhibition game.Lynch declined to comment on why he chose to sit down Saturday night while the rest of his teammates stood during the anthem before a game in Arizona against the Cardinals.That left his teammates to answer for him on Tuesday after the team returned for its first practice since that game."I'm proud of him," tight end Jared Cook said. "I think it's awesome. Everybody has points of discussion after what Charles Woodson Jerseys happened in Charlottesville just the night before. I think it's important for men in our position to step up and speak on unnecessary situations we find ourselves in as minorities in this country. That's why I'm proud of him."Cook said he hadn't talked to Lynch about his stance and didn't know what specifically he was protesting. Other players who have declined to stand for the anthem have been much more open about their reasons, starting with former San Francisco quarterback Colin Kaepernick, whose protest last year over police brutality and racial oppression made it a major issue in the NFL."We didn't talk to Latavius Murray Jerseys him," Cook said. "I don't know his intentions. I don't know what he wanted to do by it. But I know that guys like Colin Kaepernick have become my favorite football players for doing it."Kaepernick is not on a team this season but the issue remains with Seattle Seahawks defensive lineman Michael Bennett and Lynch both sitting for the anthem last weekend.Bennett has been vocal about Khalil Mack Jerseys his reasons why, citing social injustice. He said his decision was solidified by the violence last weekend surrounding a white supremacist rally in Charlottesville, Virginia, that included the death of a young woman who was struck by a car deliberately driven into a group of counter-protesters.Cook said he has considered an anthem protest in the past and does not rule out doing one this season."As far as the future goes, I don't know. Bruce Irvin Jerseys I don't know," he said. "I know I feel uneasy about the situation going on in this country and have been for Derek Carr Jerseys a while."Raiders coach Jack Del Rio said last season that players should protest on their own time instead of when they are representing the organization.