Архивы за месяц Квітень, 2018

ПОТРЕТИ КЕРІВНИКІВ УКРАЇНИ ВІД ТАЛАНОВИТИХ МОЛОДИХ ХУДОЖНИКІВ!

Київські талановиті художники волонтери створюють дивовижні картини та портрети видатних особистостей України різних історичних періодів на багатоповерхівках в столиці.
Із задоволенням бачив високопрофесійно виконані, незвичайні роботи невідомих майстрів – гетьмана України Павла Скоропадського, очільника УНР Михайла Сергійовича Грушевського та інших батьків-фундаторів державності та незалежності нашої країни.
Не секрет, що багатоповерхівки та хрущовки яким вже давно треба на“покой” й досі стоять в центрі столиці та міст-мільйонників в різних областях від Львову до Криму. Проблема капітального ремонту та необхідність знесення та будування сучасних міських кварталів з використанням сучасних технологій та дізайну вже давно всім відома та вимагає вирішення. Але не думаю, що це буде скоро, враховуючи економічні труднощі, окупацію, та АТО на сході України. Добре, що знайшлися Прометеї, які понесли таким чином до народу важливу частину історії у вигляді прекрасних масштабних мистецьких робіт, підкреслюючи тим бажання більше знати самим та заохотити пересічних громадян й молодь поважати та пишатися своїм героїчним непростим минулим. Думаю місцевим органам треба знайти матеріали та запросити до такої роботи молодих живописців, чим змінити на краще естетичний вигляд свого міста та новим методом посилити виховну роботу.
Всім волонтерам-митцям велика шана й дяка від Запорозького патріотичного козацького руху опору!

МОЛОДІ ПРО ГЕРОЇВ – АРТИЛЕРИСТІВ 55-ї БРИГАДИ!

Активісти Всеукраїнського штабу операції “Козацький волонтер” МСК “Запорозька Січ” організували екскурсію до музею бойової слави 55-окремої артилерійської бригади.
Сьогодні інформація про музей бойової слави, який на волонтерських засадах створювали разом офіцери-ветерани частини, учасники АТО, волонтери, члени Координаційної ради з питань розвитку козацтва при ЗОДА, вчені, письменники та родини загиблих героїв, відома майже всім, хто цікавиться військовою історією в Україні та багатьом за її межами.
Героїчний бойовий шлях військової частини, як потужної артилерійської сили почався ще в далекі роки Другої світової війни. Коли доля світу, його подальшого вільного демократичного розвитку залежала від рішучості та звитяги наших дідів та прадідів, високого рівня їх професійної підготовки та впевненості в правоті своїх дій та високому значенні міссії – визволителя мільйонів людей від нацистського рабства, концтаборів та жахів довготривалої війни для дітей, тих хто залишився на окупованій теріторії.
Добре, що в музеї знаходяться, зібрані всіма небайдужими
рідкісні експонати тогочасної зброї, одягу, особистих речей
бійців та командирів. Представлено багато документів, листів, наказів, нагород, фотографій, які розкривають молоді
важку, драматичну та вкрай складну військово-політичну ситуацію де наші пращури, як і сотні років тому запорозькі вистояли та перемогли.
Знаково, що в музеї також в великій кількості представлені предмети, стрілецька зброя, макети та військове спорядження вже нової фактичної війни за незалежність України від бандитів та окупантів, які анексували Крим та
не дають мирного спокійного життя на нашій рідній землі.
З самого початку антитерористичної операції особовий склад
виконував найскладніші завдання. В період модернізації армії, допомога волонтерів була необхідною та вагомою, тому й декілька стендів яскраво про це розповідають. Є й фотографії учасників акцій з квітня 2014-го року та в наступні
роки. Хочу особливо підкреслити, велику повагу фундаторів музею до воїнів-героїв, що не повернулися з бою. На цетральних місцях знаходяться їх портрети, фотографії, особисті речі, документи, що свіідчать про життя та подвиг на фронті, за волю та незалежність України. На теріторії частини молоді, студентам. відвідувачам музею також
розповідають про загиблих героїв, а стенди з інформауцією про солдатів та офіцерів (з описом героїчного вчинку та портретом) викликає почуття високої поваги до самої головної професії-захисника Вітчизни.
Багато зусиль до створення такого необхідного виховного військово-історичного закладу доклали багаторічний командир частини, полковник ЗСУ Сергій Брусов, Ігор Немінський, ветеран, заступник голови громадської ради, керівник музею та талановитий лектор Юрій Андрієвський,офіцери-ветерани.
За проведені багато волонтерських гуманітарних акцій помітив, що молодь дуже цікавиться макетами, що зроблені
“золотими руками” майстрів. Це зменшені в десятки разів зразки бойової техніки. артилерії, ракетної та автомобільної техніки, яких багато в музеї, а їх високій деталізації. врахуванням особливості на полі бою надана особлива увага.
Окрема експозиція присвячена генералу Петрову, що пройшов свій бойовий шлях та керував військовими частинами без обох рук, неодноразово важко поранений.
Про все це, шановний Юрій Андрійович висококласно та професійно розповідає, дає слово й нам-волонтерам для уточнення та особистих спогадів. На центральному місці, біля прапора знаходиться величезна Книга про історію Запорозького козацтва, яку мав честь в цьому році передати до артбригади та створеної філії Першої Національної громадської козацької історичної бібіліотеки ім. князя Д.І. Вишневецького (Байди), приємно було подарувати перший історичний номер нового інформаційного проекту – альманаху “Українське патріотичне козацтво” для нового стенду творів про легендарну 55-ту, де вже є книги Павленка, спогади ветеранів, збірки поетичних творів.
Добрі слова хочу сказати й департаменту освіти та науки ЗОДА, керівництву військової частини за співпрацю в напрямі військово-патріотичного виховання молоді з козацьким волонтерським гуманітарним рухом, як прикладом для всієї країни результативної та конкретної діяльності та виконання указів Президента України Петра Порошенка та наказів міністра оборони, генерала – армії Степана Полторака.
Передаю щирі слова подяки від учнів середньої школи 89, їх батьків та педколективу.
Всеукраїнська акція “Молоді про українську армію”
, започаткована нами в Запоріжжі буде продовжена наступного місяця. Бажаючих прийняти участь прошу звертатися до обласного штабу, мене, Миколи Говорухи та Сергія Ігнатченка (керівника лекторської групи штабу КРК ЗОДА).
З повагою,
голова штабу,
редактор альманаху “Українське патріотичне козацтво”,
військовий історик, автор книг, кандидат наук з державного управління Дмитро Сухінін (Гора)

ГЕТЬМАНАТУ – ЮВІЛЕЙ

СТО РОКІВ СТВОРЕННЯ ГЕТЬМАНАТУ УКРАЇНИ
СТАТТЯ З ВІКІПЕДІЇ ПРО ОСТАННЬОГО ГЕТЬМАНА УКРАЇНИ – ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО.
СТО РОКІВ ТОМУ,
_______________________________________________
29 КВІТНЯ 1918-го року до державної влади прийшов
останній гетьман України Павло Скоропадський.

Генеалогія козацького старшинського роду Скоропадських веде свій початок від першої половини XVII століття. Рід був пов’язаний шлюбними зв’язками з такими українськими старшинсько-шляхецькими родинами як Апостоли, Закревські, Кочубеї, Лизогуби, Лисенки, Милорадовичі, Полуботки, Розумовські, Тарнавські, Маркевичі. Нащадок брата гетьмана Івана Скоропадського — Василя Скоропадського, син Петра Скоропадського і Марії Андріївни Миклашевської.

Народився 15 травня 1873 року в німецькому місті Вісбадені в родині офіцера армії Російської імперії Петра Скоропадського. Першою мовою, якою почав розмовляти Павло, була німецька. Бабця Павла — Єлизавета Петрівна Скоропадська-Тарновська також часто гостювала на німецьких курортах і померла у Вісбадені. Дитячі роки провів у родовому маєтку Тростянець Чернігівської губернії. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У побуті родина зберігала, дотримувалася старих українських звичаїв.

Освіту Павло розпочав у гімназії в Стародубі. Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Скоропадський пішов шляхом військовика. 1886 року Павло вступив до Пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі, успішно закінчив його в 1893 році. Молодого офіцера призначили на службу до Кавалерґардського полку[ru], де він тимчасово виконував обов’язки командира ескадрону. За два роки Павло отримав призначення на посаду полкового ад’ютанта, у грудні 1897 року став поручником.

З початком російсько-японської війни подав рапорт із проханням перевести його на фронт у діючу армію. Наприкінці лютого 1904 року виїхав із Петербурга до Маньчжурії.

З 16 березня 1904 року служив у Мукдені, у складі 1-ї Маньчжурської армії[ru]. Він був осавулом 3-го Верхньоудинського кінного полку Забайкальського козацького війська. 1 травня молодого офіцера перевели в штаб, на посаду ад’ютанта генерал-лейтенанта Федора Келлера[ru], командувача Східного загону Маньчжурської армії. Проте 1 жовтня Скоропадський покинув штабну роботу за власним бажанням і став командиром 5-ї сотні 2-го Читинського кінного полку Забайкальського козацького війська. Його загони брали участь у розвідувальних операціях і нападах на тили противника.

29 жовтня 1904 року за заслуги в боях проти японців у період із 20 квітня по 4 липня імператор Микола II нагородив офіцера орденом Святої Анни 3-го ступеня з мечами і бантом[3]. Його також було нагороджено золотою нагородною зброєю «За хоробрість»[Коли?].

У травні 1905 року Скоропадського призначили на посаду ад’ютанта генерала Миколи Ліневича, командувача російськими військами на Далекому Сході[4]. На цій посаді він пробув до 7 листопада.

У грудні 1905 року імператор Микола II призначив Скоропадського своїм флігель-ад’ютантом, із наданням звання полковника.

4 вересня 1910 року полковник Скоропадський став командиром 20-го драгунського Фінляндського полку, лишаючись фліґель-ад’ютантом. У 1912 році йому було надано звання генерал-майора імператорського полку.

Перша світова війна

З початку Першої світової війни Павло Скоропадський відправляється на фронт, і вже 6 серпня 1914 року Кінний полк генерала Скоропадського відзначився в бою під Краупішкеном. Подальша військова служба проходила вдало, і незабаром він вже командував гвардійською кавалерійською дивізією. Відзначився в боях з німцями під Каушеном і Трисвятами. Після отримання влітку 1916 року чину генерал-лейтенанта Павло Скоропадський 22 січня 1917 року приймає командування 34-м армійським корпусом, який розташовувався на теренах України. Перебуваючи на посаді командувача цього корпусу, Павло Петрович вперше познайомився з масовим українським революційним рухом.

Доба революції
Революційні події в Петрограді призвели до деморалізації армії й поступової її більшовизації. В Україні національний революційний рух навесні 1917 року очолила соціалістична Центральна Рада. Павло Скоропадський вороже ставився до соціалістичних ідей українських та російських революційних партій. У травні 1917 року в Києві відбувся Всеукраїнський військовий з’їзд, який прийняв рішення про створення української національної армії.

Повна українізація 20-ти дивізій та кількох десятків запасних полків відбулася згідно зі спільним вересневим наказом Олександра Керенського та Верховного головнокомандувача генерала Миколи Духоніна. Така різка зміна в ставленні Тимчасового уряду до «українського питання» відбулася через те, що Центральна Рада під час заколоту на чолі з генералом Корніловим підтримала Тимчасовий уряд. Окрім того, українізація армії ставала перепоною впливу реакційних російських офіцерів та більшовицької пропаганди на армію.

16-17 жовтня 1917 року Скоропадського на з’їзді Вільного козацтва в Чигирині делегати від п’яти українських губерній і Кубані обирають отаманом Вільного козацтва. Серед козаків особа нащадка гетьманського роду, бойового генерала Скоропадського мала неабияку популярність. Пізніше Павло Скоропадський втратив увесь свій набутий авторитет серед вільного козацтва через згоду балотуватися до Установчих зборів від блоку російських землевласників.

Після більшовицького перевороту в Петрограді в листопаді 1917 року Павло Скоропадський визнав зверхність наказів Центральної Ради і виконував накази командувача Українського фронту генерал-полковника Дмитра Щербачова, що у свою чергу підпорядковувався Генеральному Секретаріату. У листопаді 1917 року 2-й гвардійський корпус, вояки якого підтримали більшовиків, на чолі з Євгенією Бош рушив із Вінниці на Київ для розгону влади Української Центральної Ради. Скоропадський отримав наказ Петлюри та Щербачова: розігнати заколотників. Оскільки збільшовичені частини мали низький рівень дисципліни, то ліквідація їхнього наступу відбулася без значного кровопролиття. Зокрема, під Вінницею заколотників зустрів Український стрілецький дивізіон Скоропадського. Частини червоних майже без бою були миттєво роззброєні, повантажені до ешелонів і відіслані до Росії.

Скоропадський на той час і не займав ніякої політичної позиції, а обмежував свою діяльність лише турботою про боєздатність свого військового підрозділу. Генерал зіткнувся з холодним ставленням до себе з боку Генерального Секретаріату. Ще з літа 1917 року уряд Центральної Ради, занепокоєний великою популярністю аристократа-землевласника генерала Скоропадського, чинив йому перешкоди в керівництві корпусом: припиняв або затримував надходження до 1-го українського корпусу озброєння, одягу, харчів тощо. Наприкінці року через неспрацювання з новим військовим секретарем міністром Миколою Поршем та головнокомандувачем військових сил в Україні полковником Юрієм Капканом та через власні незадоволені амбіції Павло Петрович іде у відставку.

У січні 1918 року більшовики зайняли Київ, і Скоропадський переховується від репресій.

З поверненням, німецько-австрійських військ, до Києва, Центральна Рада в березні 1918 року оголосила про продовження нею внутрішньої політики соціалізації, що була відображена в III Універсалі. Селяни не скорялися діям посадовців Центральної Ради і неохоче віддавали зерно та продукти, які Центральна Рада повинна була віддавати німцям як плату за військову допомогу. Окупаційні війська вважали, що українська влада не дотримає взятих на себе зобов’язань щодо передачі німцям харчів і почали каральні дії для примусового вилучення харчів із залишенням документів про вилучення. У відповідь на каральні дії німецьких та австрійських військ Україною шириться і організовується рух спротиву.

У середині березня Павло Скоропадський утвердив опозиційну до Ради політичну організацію, сформовану з військовиків і землевласників, під назвою «Українська Громада» (пізніше «Українська Народна Громада»), яка ввійшла в тісний контакт з Українською демократично-хліборобською партією В’ячеслава Липинського та Миколи Міхновського (на той час останній вже був у одній команді з Липинським) та Союзом земельних власників із метою спільними зусиллями домогтися зміни уряду й внутрішньо-економічної політики Центральної Ради. На хвилі незадоволення політикою Центральної Ради й німецьким окупаційним командуванням «Українська Народна Громада» розпочала підготовку до державного перевороту. На нараді 24 квітня з генералом Вільгельмом Ґренером, фактичним керівником німецького війська в Україні, за підтримку німців у перевороті (офіційно німецьке командування в цьому протистоянні зайняло нейтральну позицію) Скоропадський узяв на себе низку зобов’язань політичного та економічного характеру, які тяжіли на майбутній політиці гетьманського уряду.

29 квітня в Києві Всеукраїнський з’їзд хліборобів одностайно закликав проголосити Гетьманом України Павла Скоропадського, одразу ж було проголошено про утворення Української Держави на чолі з Гетьманом, який узяв на себе повноваження щодо управління краєм.

29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці з січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради. У Софійському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софійському майдані відслужили урочистий молебень. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що тимчасово взяв на себе всю повноту влади. Відповідно до цього документу, Центральна Рада й усі земельні комітети розпускалися, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані того ж дня. У них були визначені головні напрями діяльності Гетьмана в політичній сфері, організації державного управління, надані гарантії громадянських прав населенню, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно з Законами, уся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася в руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю — авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави. У спогадах Павла Скоропадського описано навіть випадок, коли російський церковний ієрарх Антоній (Храповицький), митрополит Київський і Галицький, пропонував гетьману помазання на царство, а Україна могла стати європейською монархією[6].

Гетьман намагався силою влади й помірними реформами зліквідувати революційні зміни щодо земельного питання, відновити стабільність у суспільстві, але з перших днів йому протидіяли соціалісти-федералісти, соціал-демократи, українські есери та інші партії, які раніше підтримували Центральну Раду. Гетьманська держава здобула міжнародне визнання серед країн, що були у військовому союзі з Німеччиною. Встановивши дипломатичні зв’язки з Німеччиною, яку гетьман відвідав з офіційним візитом у вересні 1918 року й де він провів успішні переговори з кайзером Вільгельмом II, Україна здобула більшу свободу дій у своїй зовнішній політиці, зокрема згоду німців на розбудову регулярної української армії. Також було встановлено політичні та економічні зносини з Кримом, Доном, Кубанню (велися навіть переговори про входження цих держав до складу України на федеративних засадах), здобуто визнання й 12 червня 1918 року підписано перемир’я з Радянською Росією.

Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури. Універсалами Скоропадського були створені Українська Академія Наук, українські університети — у Києві та Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також вийшло друком кілька мільйонів примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Національний архів, Національну галерею мистецтв, Національний історичний музей, Національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Держаний симфонічний оркестр тощо)[джерело?].

Чимало труднощів виникло при спробі створити збройні сили Української Держави замість демобілізованих військових підрозділів Центральної Ради. З попереднього періоду не розформованою залишалася тільки Запорізька дивізія, яка обороняла північно-східні кордони України. У липні 1918 року було створено Сердюцьку дивізію під командуванням полковника Віктора Клименка в кількості 5 тисяч вояків, у серпні того ж року почали формувати Окремий загін Січових стрільців. Універсалом Гетьмана було відновлено стан українського козацтва. Крім того, було створено Генеральний штаб та штабні структури у восьми територіальних корпусах. До збройних сил намагалися залучати лише тих громадян, які продемонстрували «безумовну відданість ідеї незалежної України».

Влітку 1918 року в армії України було введено погони та військові звання, затверджено текст урочистої присяги на вірність Гетьману, заборонено політичну діяльність у військах, забезпечено перехід до схеми підготовки офіцерів: кадетський корпус — загальна козацька військова школа — Академія Генерального штабу. Загалом же ж, уряду так і не вдалося створити дієвої армії — з одного боку урядовці побоювалися, що загальна мобілізація може привести до армії збільшовичені елементи, а з іншого — справу створення збройних сил гальмувала німецька воєнна адміністрація.

Усе ще потребувало вирішення земельного питання. 29 квітня Гетьман скасував закони про конфіскацію великих маєтків, прийняті Центральною Радою, але план їхнього викупу та розподілу між селянами було ухвалено лише в листопаді (його так і не вдалося виконати). З перших днів діяльності гетьманський уряд вживав заходів щодо нормалізації становища на селі, яке потрясали невдоволення, суперечності, ексцеси. Для підготовки нового аграрного закону й полагодження конфліктів між землевласниками й селянами було створено губернські й повітові комісії. Тимчасові правила про земельні комісії зобов’язували селян повернути поміщицьке майно й відшкодувати збитки, яких вони завдали великим землевласникам. На початку листопада підготували проект аграрної реформи, що передбачав примусовий викуп державою великих земельних володінь і розподіл їх між селянами — не більше 25 десятин на двір.

Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи в селян землю з допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, туди вивозилася величезна кількість українського зерна, м’яса та цукру. Урешті невирішеність аграрного питання разом із поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.

Сім з половиною місяців Української Держави переважна більшість спостерігачів оцінює як період соціального і громадського спокою. Сучасники Павла Скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення України цього періоду. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка Гетьманом вільного підприємництва, можливість промислових та торговельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Німеччини та Австро-Угорщини. У цей час було налагоджено грошовий обіг, удосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії. Поступово було відроджено залізничний рух. Зовнішньою запорукою цього була, безперечно, окупаційна австро-німецька армія, що припинила стан громадянської війни і вторгнення в Україну російських військ. У цих питаннях цілі австрійсько-німецьких військ і гетьмана збігалися.

Поряд із рядом конкретних досягнень, незважаючи на помітні позитивні зрушення в суспільному житті, гетьманський режим допустив фатальні прорахунки, а Павлу Скоропадському не вдалося надовго втримати владу. Гарантом стабільності в державі фактично виступала зовнішня сила — окупаційні війська Німеччини та Австро-Угорщини. Реставрація старих порядків Російської імперії, спроби повернути поміщикам землю, обов’язкова передача селянами врожаю у розпорядження держави, збільшення тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин, заборона страйків — усе це сприяло формуванню опозиції. У липні-серпні 1918 року піднімається антигетьманська хвиля страйкового руху. У цей же час на Київщині, Чернігівщині та Катеринославщині активізується селянська боротьба проти окупантів та гетьманщини. Повстанські загони налічували у своїх лавах понад 40 тисяч осіб. Також мали місце саботажі (вибухи й пожежі в Києві, Одесі тощо), атентати (вбивство фельдмаршала фон Ейхгорна) тощо, що спричинило репресії з боку гетьманського уряду й німецько-австрійської військової влади.

Розпад Австро-Угорської імперії та листопадова революція в Німеччині ліквідували зовнішню запоруку стабільності гетьманської влади. З іншого боку, представники Англії, Франції, США та Італії обіцяли допомогу тільки за умови проголошення курсу на федерацію з білою Росією, який врешті-решт, як і новий (з листопада 1918 року) проросійський кабінет міністрів Сергія Гербеля, виявився самовбивчим для Гетьмана.

Через політичні розбіжності розколовся кабінет міністрів Гетьмана. Намагаючись розрядити атмосферу, Павло Скоропадський 14 листопада 1918 року підписав Грамоту-маніфест до українського народу, який фактично зліквідовував ідею побудови незалежної України на противагу розбудові Всеросійської федерації, складовою частиною якої повинна була стати Україна. Цим Гетьман відвернув від себе українців і не зміг привернути російські кола. Ідеологи антигетьманського спротиву Микита Шаповал та Володимир Винниченко готували повстання, налагоджуючи стосунки з українськими військовими колами. Водночас курс на повалення влади Скоропадського взяли представники КП(б) України, боротьбісти, проросійські кола. 13 листопада 1918 року в Києві, у будинку Міністерства шляхів зібралися представники соціалістичних партій та обрали Директорію, до якої увійшли Володимир Винниченко (Голова Директорії), Симон Петлюра, Федір Швець, Андрій Макаренко, Опанас Андрієвський. У відозві Директорії до населення йшлося про те, що гетьманська влада має бути «дощенту» знищена, а Гетьман є «поза законом». Симон Петлюра в Білій Церкві видав Універсал до народу із закликом до повстання. За кілька тижнів боїв війська Директорії, 14 грудня 1918 року, оволоділи столицею Української Держави. Обставини, що унеможливлювали подальше перебування Скоропадського в ролі гетьмана, змусили його зректися того ж дня гетьманства та втекти з Києва. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки. Більшість керівництва Директорії стояла фактично на соціалістичній платформі. Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права участі в політичному житті країни нова влада позбавила не лише поміщиків та капіталістів, а й інтелігенцію. Боротьба з наслідками гетьманату інколи набирала форм, які не могли не викликати протесту. Існувала, наприклад, ідея ліквідації Української Академії наук як «витвору гетьманату».

Еміграція
Докладніше: Гетьманський рух
Після зречення влади, Скоропадський із родиною перебрався до Берліна, потім до Швейцарії, зрештою оселився в м. Ванзее поблизу Берліна. Вже 1920 року, завдяки наполяганням емігрантів-гетьманців, що на чолі з В’ячеславом Липинським та Сергієм Шеметом зорганізувалися в «Український союз хліборобів-державників», Павло Скоропадський повертається до активного політичного життя. Він очолює новий гетьманський рух, а Липинський стає його теоретиком.

Проте на початку 1930-х років між практиком Скоропадським та теоретиком Липинським виникли певні розбіжності щодо існування руху, і єдиний «Союз» розколюється. Прибічники гетьмана об’єдналися в «Союз гетьманців-державників». Завдяки зусиллям Скоропадського, філії гетьманського руху з’являються не лише в Австрії та Німеччині, а й у Чехословаччині, Франції, Канаді, США, на західноукраїнських землях (Польща). Крім того, заходами Павла Петровича, 1926 року в Німеччині засновується Український науковий інститут при Берлінському університеті, що зіграв велику роль у розвитку української науки та культури.

З приходом до влади націонал-соціалістів життя Скоропадського ускладнилося. Доводилося докладати чималі зусилля і використовувати власний авторитет та зв’язки, щоб зробити можливим подальше існування і діяльність «Союзу гетьманців-державників» та української громади в Німеччині. Разом із тим, передбачаючи неминучу війну в Європі, Павло Скоропадський 1939 року відправляє свого сина Данила до Англії з метою гарантування продовження існування гетьманського руху

Протягом 1938—1941 років Скоропадський намагався згуртувати всі українські сили в діаспорі. Він не поділяв надій деяких угруповань емігрантів, що німці відновлять українську державність. На жаль, Павло Скоропадський не встиг у мирний час завершити організаційне та ідеологічне формування «Союзу гетьманців-державників». Наприкінці війни, 16 квітня 1945 року, під час бомбардування англо-американською авіацією станції Платлінг, що поблизу Мюнхена в Баварії, був смертельно поранений. Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року в лікарні монастиря Меттен. Похований у місті Оберстдорфі в родинному склепі Скоропадських.

Оцінка діяльності
Більшість сучасників Скоропадського його діяльність оцінювали більше негативно, ніж позитивно, оскільки німецькі війська багато ким сприймалися як окупанти. Наприклад, соціал-демократ Ісаак Мазепа писав, що режим Скоропадського був «владою російських реакційних кіл» і «протиукраїнським режимом». Володимир Винниченко вважав, що Скоропадський прагнув до скасування української державності й реставрації «єдіной недєлімой». Микита Шаповал вважав, що

« Гетьмансько-німецький переворот поставив проти себе дві сили: російсько-жидівську буржуазію, поміщиків і українських куркулів проти українських селянсько-робітничих мас, або коротше: чуже місто проти українського села.[7] »
Інший сучасник Скоропадського Петро Врангель, якому гетьман пропонував бути начальником штабу у своїх спогадах писав[8]:

« З приходом німців знову з’явилися газети, переважно київські. Переворот на Україні та утворення гетьманства були для нас повною несподіванкою. […] Скоропадський гаряче почав доводити мені, що Україна має всі дані для утворення самостійної і незалежної держави, що прагнення до самостійності давно жило в українському народові, а за останні багато років посилено працювала в цьому напрямі Австрія, і плоди цієї роботи значні. Урешті-решт він став доводити, що об’єднання слов’янських земель Австрії та України і утворення самостійної і незалежної України, мабуть, єдине життєве завдання.
Оригінальний текст (рос.)
»
Про взаємини гетьмана з Німеччиною згадував й Антон Денікін:

« За кілька днів до захоплення влади він [Скоропадський] приїхав до одного з відомих київських генералів і запропонував йому взяти участь в утворенні нового уряду, «який має замінити Центральну Раду і стати посередником між німецьким командуванням і українським народом». Згадав, що в цій справі зацікавлені німці… Коли співрозмовник відповів відмовою, мотивуючи «неприйнятністю для нього роботи з німцями на них», Скоропадський заперечив, що «німці тут ні до чого, що він буде вести цілком самостійну політику», і закінчив навіть наївною заявою, що «сподівається обійти німців і змусити їх працювати на користь України»[9]. »
Видатний український історик та філософ Мирослав Попович у книзі «Червоне століття» каже, що «режим Скоропадського — це правоцентристський авторитарний режим, але немає жодних підстав вважати його антиукраїнським».

Підбиваючи підсумки, на думку Поповича, уряду Скоропадського вдалося домогтися внутрішньої стабільності, збити хвилю погромів і бандитизму, стабілізувати фінанси, нормалізувати торгівлю і створити передумови для економічного пожвавлення, принаймні в сільському господарстві.

На фронті боротьби з окупантами та бандитами

Зведення Прес-центру штабу АТО станом на 18.00 29 квітня 2018 року

У першу половину доби режим повного припинення вогню бойовиками російсько-окупаційних військ не дотримувався. Станом на 18.00 зафіксовано 13 обстрілів українських опорних пунктів.
Зокрема, на Луганському напрямку, із забороненої 122 мм артилерії противник вів вогонь по наших укріпленнях поблизу населеного пункту Причепилівка.
На Донецькому напрямку з підствольних гранатометів та стрілецької зброї бойовики двічі обстріляли оборонців Водяного та Авдіївки. Крім цього, з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї агресор відкривав вогонь по захисниках Красногорівки і Шахти «Бутівка». Також стрілецьку зброю окупанти застосували в районі Мар’їнки та Широкиного.
Внаслідок ворожого вогню жоден український воїн не постраждав.
Ситуація на лінії розмежування сторін надійно контрольована військовослужбовцями Збройних Сил України.

Століття українського флоту!

Велика Рада отаманів Запорозького козацтва щиро вітає з історичним ювілеєм – століттям Військово-морських сил України всіх сміливих захисників нашої держави!
Як і в минулому й тисячі й сотні років мужність , звитяга, готовність до самопожертви заради віри та волі народу, висока професійність зробили флот міцною та грізною силою, що перемагав та перемагає ворогів та окупантів, не дає захоплювати нашу рідну землю!
Бажаємо всім міцного козацького здоров’я, перемог Сагайдачного, успіхів в усіх справах, добробуту та злагоди в сім’ях !
Велика шана та подяка за щоденну нелегку почесну
Бойову роботу по захисту держави!
З повагою,
Голова Дмитро Сухінін (Гора)

КРУГЛИЙ СТІЛ – “УРОКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1921рр.”

В Запорізькій державній інженерній академії проведено Круглий стіл присвячений вшануванню пам”яті героїв Української Революції 1917-1921рр.
Організований членами Координаційної ради з питань
розвитку козацтва при Запорізькій облдержадміністрації,
Ведикої Ради отаманів Запорозького козацтва, ЗДІА та Першої Національної громадської козацької історичної бібліотеки ім. Дмитра Вишневецького (Байди) захід привернув увагу та зацікавив науковців, представників
спілок журналістів та письменників, громадських патріотичних місцевих та всесвітніх організацій – українсько-польської дружби,генеральної асамблеї нащадків козацьких родів, МГО “Міжнародний союз козаків “Запорозька Січ”, Центру сприяння євроатлантичної інтеграції України, Запорозького звичаєвого козацького лицарського ордену ім. князя Д.І. Вишневецького (Байди), студентських груп, Січового колегіуму, Козацького ліцею, Запорізького обласного центру патріотичного виховання, обласної газети “Запорізька правда”. В дискусії та обговоренні великих подій минулого та сьогодення прийняли активну участь ректор ЗДІА, доктор наук, професор Віктор Банах, фахівці Запорізької міської ради (управління внутрішньої політики) та Запорізької облдержадміністрації (департаменту інформаційної діяльності та св”язків з громадськістю), старейшини Запорозького козацтва Костянтин Лямцев, Григорій Мацегора. Павло Білан.
В своїй доповіді мною були роглянуті питання причин виникнення та громадської підтримки українців бажання
створити незалежну державу, ще сто років тому. Розглянуті
дії фундаторів УНР на державницькому рівні, дипломатична, оборонна та політична діяльність Михайла Грушевського, Володимира Вініченка, членів першого Уряду нової держави.
Враховуючи декілька складних періодів генезису Української революції, ми згадали теж важливу дату-29 квітня, коли на з”їзді хіборобів одностайно було обрано Павла Скоропадського Гетьманом України, керівником Української Держави. Його реформи в галузі, військового будівництва, створення регулярної армії Запорізької дивізії, Сердюцької дивізії, окремого загіну Січових стрільців,штабів, корпусної ситстеми, кадетських навчальних закладів академії, відновлення стану українського козацтва як авангарду боротьби, освіти та науки, органів держаного управління також були цікаві аудитрорії. Однак, в силу негативних зовнішньо-політичних факторів, зростання наруженості в суспільстві, розбрату та відсутності стратегії та поступового курсу на незалежність країни, повстання в багатьох областях,
наступним органом, що декілька років керував державою стала з 13 листопада 1918 року Директорія на чолі з Володимиром Вініченком до якої увійшли Симон Петлюра,
Федір Швець,Андрій Макаренко,Опанас Андрієвський, а 14 грудня війська оволоділи столицею та відновили УНР. Всі буремні події проходили на тлі процесів фундації потужного кола ворогів України з боку більшовицької Росії, білогвардійських армій, та закордонних вояків. Важливими чинниками
ускладнення ситуації та помилок були чвари та небажання об”єднати зусилля в генарльному напрямі створення політичної довгострокової стратегії розвитку, відсутність надійних військових та економічно розвинутих країн- союзників в Європі, нерозуміння залишення базового принципу капіталізму – приватної власності, небажання селян віддавати
свої продукти виробництва за недостойну оплату, відсутність досвіду в організації системної роботи в газузі інституцій державного устрою, надійної та ділової взаємодії з теріторіальними громадами. Всі ці фактори вимусили самих
мешканців самоорганізовуватися, обирати керівниками сміливих та досвічених, активних, в багатьох випадках, учасників Першої світової війни, революціонерів, освітян – отаманами своїх органів самоврядування та захищати й хазяйнувати на своїй землі ведучі боротьбу з білими, червоними, іншими іноземними військами та інколи між собою. Так на мапі України з”явилися Холодноярська та Гуляпільська республіки, активно діяли звитяжні отамани Н. Махно, Чучупака та багато інших героїв а в Криму український полк ім.гетьмана Дорошенка. Але бажання
реалізувати ідеї соціальної справедливості так як їх розуміли тогочасні громадяни та керманичі політичних партій, очільники урядових структур Директорії УНР, сміливі отамани
Української повстанської армії та інших славних воїнів
без будування єдиного механізму та структури сильної демократичної, але ЄДИНОЇ в правовому аспекті держави
були зречені на поразку. На багатьох фронтах, за роки боротьби за незалежність загиблі як герої десятки тисяч козаків-воїнів Української революції. Весь світ бачив та співчував нашим пращурам. Саме вони показали високий приклад служіння великій ідеї
вільного життя на свої землі, нескорення окупантам та кривавим загарбникам. буде надихати наступні покоління нащадків на
перемогу та збереження вічної доброї пам”яті про український козацький революційний рух 1917-1921 років.
Всі учасники Круглого столу погодилися з великим значенням
такого важливого історичного періоду нашої тисячолітньої історії для Європи в тому числі. Правонаступниця Київської Русі, Україна. на протязі багатьох століть не втачала своєї самобутності, високої культури, демократичної та високоорганізованої соціальної структури громад. Багаторічні традиції системи органів державного управління, виконавської влади, законодавча база, яку використовували
не одно століття на величезних просторах Литовсько-Руського князівства, багатьох теріторій колишньої Київської Руси-України, Новгородська та Псковська республіки, Галицько-волинської держави нікуди не поділися, а були реалізовані
та відновлені в двадцятому столітті на наших ісконних стародавніх землях у вигляді рідної незалежної України.
Важливо розуміти. що в умовах існування наявності різних
поглядів на методи керування людьми, різні висновки з сторінок історії минулого, небажання визнавати наші права на віру та волю, нав”язування силою різних ніпідтверджених часом диктаторських тоталітарних ідеологем та небезпечних для миру в Європі проектів про різні види “россій” можновладцям, патріотичним силам, шановним громадянам, особливо молоді, яка через декілька років поведе далі нашу державу необхідно пам”ятати великі уроки – бути єдиними, всіляко підтримувати державний суверенитет, Збройні сили України в обороні від бандитів та окупантів, вивчати та пишатися нашою історією, цінувати союзників, реалізувати згодом стратегічний курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, пам”ятати про високу роль Київської Руси-України
в тогочасному світі та багаторазові перемоги очільників Запорозької Січі. які з союзниками часто відігравали вирішальну роль рятуючи Європу від числених нападів та руйнувань.
Також багато виступаючих в своїх промовах проводили паралель між подіями сьогодення та вже давніх часів минулого століття. Павло Білан та Микола Деркач поділилися із студентами
інформацією про операції “Дозор” та “Перехоплення” із штабом АТО СБУ, голова лекторської групи МСК “Запорозька СІч” Сергій Ігнатченко подякував за допомогу департаменту освіти та науки ЗОДА колегам освятянам в проведенні всеукраїнської акції, яку розпочли два роки тому “Молоді про армію”, Володимир Лютий – батько учасника АТО, Григорій Мацегора запропонував вирішити питання з встановлення Меморіалу запорозьким козакам та воїнам – героям теперішнього часу. Пані Ганна Макушинська привітала встановлення добрих стосунків з товариством українсько-польської дружби, особливо цікаво та корисно для студентів
ділився спогадами про минуле, життя й боротьбу безпосередніх учасників тогочасних подій перший голова Народного Руху України в Запоріжжі, старейшина козацтва, просвітянин
Костянтин Лямцев. Він також підтримав програму розвитку козацтва в місті Запоріжжі. Священник УПЦ КП, козацький отче Василь (Терно). активний та гарноосвічений, закликав
всіх присутніх прийти на молебень за утворення Єдиної Помісної Української Православної Церкви, як факту повернення історичної справедливості та правди. Роман Авдєєв, мій
побратим по багаторічному волонтерському руху, підкреслив
вагому допомогу селянства українським козакам-революціонерам та екстраполював тогочасні події на сьогодення. Просвітянин, шановний пан Пилип Юрик – дав високу оцінку письменникам, історикам, поетам, митцям, що оспівували Українську революцію в своїх творах. заступник керівника департаменту ЗОДА Марія Горідько надала важливу інформація про спільні з запорізьким козацтвом та патріотами заходи культурно-історичного характеру, встановлення меморіальних дошок видатним синам України, волонтерській та державницькій роботі . наголосила на необхідності реалізації програм Уряду країни з цих напрямів. Багато навчань, кокнкурсів, змагань провів Запорізький обласний центр патріотичного виховання молоді, про це розповіла Марія Польщенко, спеціаліст закладу та запропонувала подальщі спільні дії.
Фахівець управління внутрішньої політикми Запорізької міської ради пані Тетяна Совенко дала необхідну інформацію про діяльність. згадала про допомогу в проведенні Панахиди по загиблим козакам на Хортиці та необхідності продовження освітянських та виховних заходів в місті. Гарно та активно виступали студенти, приємно було чуть повагу та зацікавленість у вивченні історії Української революції та місцевих героїв.
Учасники Круглого столу одноголосно підтримали прект Програми розвитку козацтва в м. Запоріжжі нашої Робочої Групи та наголосили на необхідності термінового розгляду
сесії міської ради, наші пропозиції щодо надання Набережній ім”я великого отамана – Дмитра Вишневецького (Байди), встановлення меморіалів, надання вулицям історичних назв,
пошукову та краєзнавчу діяльність.
Молоді та студентам, творчій інтелігенції був презентований
новий всеукраїнський проект-альманах “Українське патріотичне корзацтво”.

З повагою,
Заступник голови КРК ЗОДА,
головний редактор-засновник
альманаху, керівник бібліотеки.військовий історик,
кандидат наук з державного управління Дмитро Сухінін (гора)

ЩОДО СТВОРЕННЯ ПЕРШОЇ ПРОГРАМИ РОЗВИТКУ КОЗАЦТВА В МІСТІ ЗАПОРІЖЖІ

На зібранні учасників Робочої групи щодо створення першої Програми розвитку козацтва в м. Запоріжжі пролунали цікаві пропозиції від студентів та митців.
Після проведення Круглого столу робоча група продовжила обговорення пропозицій щодо важливого та необхідного всім
в місті документу.
Добре, що активну позицію зайняли молодь та студенти, які навели приклади яскравих та масштабних заходів в інших не таких великих, як Запоріжжя центрах історичної козацької спадщини та європейської культури. Для прикладів були названі такі міста як Львів, Кам”янець-подільський, Київ, Черкаси, Чигирін, Нікополь, Жовті води, Канів, Конотоп та інші де вже багато років за допомогою місцевої влади проводяться реконстркції віськових подій, за допомогою козаків, національно-патріотичних товариств, що приваблюють багаточисельні нрупи туристів в тому числі з інших країн світу. Також до наших колег приїжджають представники культурних громад з Румунії, Польщі, Угорщини , Литви та інших країн. Це надає можливість краще узнати свою та історію мушкетерів, гусарів чи лицарів різних орденів.
Заслужений працівник культури України, скульптор та талановитий художник із багаторічним досвідом та прекрасними зразками реалізованих проектів Григорій Мацегора, Пилип Юрик, Костянтин Лямцев наголосили на необхідності внесення питання фінансування видання альбомів відомих художників, творів письменників, журналістів, учасників бойових дій, волонтерів на козацьку та військово-патріотичну тематику, Вкрай важливою залишається невирішене питання надання вулицям міста історичних назв. У відповіді на наш запит до міського голови Володимира Буряка, який має з його слів теж козацькі коріння .зараз розробляється концепція міста по встановленню меморіалів та пам”ятних дошок запорозьким козакам та отаманам минулого, загиблих за вільну Україну бійців та командирів, на честь видатних подій та переможних поході, битв та видатних постатей минулого та сьогодення. Тому в програмі , обов”язково, на наш погляд, повинні бути прописані наші пропозиції стсовно і Запорізької площі з Меморіалом героям козакам та воїнам – захисникам.
Враховуючи світовий досід та наявність великої кількості документально підтверджених місць бойових дій, діяльності
Дмитра Вишневецького (Байди) – засновника Першої Запорозької Січі, Петра Конашевича – Сагайдачного ми вже сьогодні щорічно проводимо Дні вшанування пам”яті цих великих людей. Необхідна підтримка започаткованим в 2015-му році всеукраїнським волонтерським акціям – “Вшануймо українську історичну літературу”, “Молоді про українську армію”, пошукову та краєзнавську акції “Вшануймо могили пращурів героїв-козаків”. Вже традиційними, з початку АТО,з точки зору виховної діяльності став День козацьких перемог та вшанування пам”яті всіх загиблих героїв за волю України.
Спільно з всеукраїнською федерацією “Спас”, МГО “Міжнародним союзом козаків “Запорозька Січ”, ГО “Молода Січ” іншими організаціям треба запланувати спортивні, навчальні та культурно-масові заходи (гра “Джура” тощо). Враховуючи незвичайні, величезні та рідкісні експонати в музеях міста та нещодавно відкритий дуже цікавий музей 55 – ї артилерійської бригади, треба розробити відповідні туристичні маршрути. Важливо співпрацювати з штабом операції “Козацький волонтер”, учасники якого , як і багато колег – побратимів щомісячно бувають на фронті, допомагаючи армії, нариклад , створивши декілька філій – нового всеукраїнського проекту- Першої Національної громадської козацької історичної бібліотеки ім. Дмитра Вишневецького (Байди). В навчальних закладах, як прикладі, іним областям, запланувати уроки історії українського козацтва, з єдиною програмою.
Звичайно без відповідного фінансування, організації та участі муніціпальної влади, депутатського корпусу, яких ми обираємо й до яких звертаємося втілити у життя задумане в мільонному місті буде неможливо.
Присутні узгодили надані пропозиції та домовилися проводити збори щомісячно. Виступили – Віктор Банах, Павло Білан, Сергій Ігнатченко, Микола Деркач, Роман Авдєєв, Пилип Юрик, Марія Горідько, Тетяна Совенко, Володимир Лютий, Марія Польщенко, Ганна Макушинська.
Прошу всіх бажаючих надавати пропозиції та приймати участь.
З повагою, голова робочої групи Дмитрот Сухінін (Гора)

СЛАВА СІЧОВИМ СТРІЛЬЦЯМ

Видатна подія в Запоріжжі. З нагоди 100-ліття Української революції на будівлі залізнодорожнього вокзалу відкрито меморіальну дошку на честь героїв-захисників міста- Українських Січових
Стрільців.
Сто років тому, 15 квітня сміливі козаки величезного підрозділу Української Народної Республіки силами до 400 шабель зайняли позиції та прийняли бій на теріторії теперішнього вокзалу-“Запоріжжя-1”. В запеклому бою було знищено декілька сотень окупантів-загарбників. Але сили були нерівні, з боку більшовиків було до 5000, тимчасовий контрнаступ не вирішив питання захоплення Олександрівську, а війська полковника рамії УНР полковника
Петра Болбочана врятували жителів та звільнили місто через декілька годин після контратаки червоних. Біля Народного дому було проведено парад Запорозького корпусу, який також під блискавичним командуванням його відомого та досвіченого очільника вибив більшовиків з Мелітополя та за декілька днів з боями та перемогами дійшов Криму, який також було звільнено.
Українські Січові Стрільці були потужною козацькою силою,
приймали участь в багатьох битвах російсько-української війни, захищали країну на заході, успішно боролися з бандами на півдні.
На урочистому мітингу виступали та приймали активну участь молодь, студенти, учні запорізького січового колегіуму, які талановито та яскраво декламували вірши відомих вітчизняних авторів, спільно з шановними гостями Трухановської Січі на чолі з учасником Майдану, паном Миколою Миколайовичем (отаманом 34-ї сотні) гарно співали
народні пісні. Добрі слова на честь героїв сказали представники ЗОДА, депутати мвіської ради, патріотичної громадськості, в заходах прийняли участь члени координаційної ради з питань розвитку козацтва при ЗОДА, вскукраїнського штабу операції “Козацький волонтер” МСК “Запорозька Січ”, Великої Ради отаманів Запорозького козацтва, учасники руху опору та захисту області від бандитів
з початку 2014-го року-Павло Білан, Володимир Лютий, Микола Деркач, роман Авдєєв. З свого боку мав честь, як головний редактор-засновник першого альманаху “Українське патріотичне козацтво” вручити отаману Миколі першу збірку на добру пам”ять та запросив до співпраці.
Сьогодні було проведено ще одно необхідне для очищення
минулого від неправди та ворожої пропаганди діло. Подвиги
пращурів треба вивчати та пишатися їх боротьбою. В проекті програми – “Запоріжжі-світова духовна столиця козацтва” ми
запропонували міській владі створення меморіалу захисникам козакам-запорожцям та бійцям АТО, які не дали захопити в 2014 – му році нашу область, загинули за щасливе мирне життя українців. Вісім років тому, силами куріня ім.Дмитра Вишневецького поставили пам”ятний знак на честь фунадатора першої Запорозької Січі, прийняли активну участь та запропонували продовжити практику надання вулицям історичних назв, почали складний діалог з міською владою. Добре, що шановні колеги – історики написали цікаві та об”єктивні книги про події Української Революції, минулого року мав честь також представити книгу “Вогняні роси”-про новітню військово-політичну історію Запорозького козацтва, За нашою ініціативою вже третій рік поспіль проводяться Всеукраїнські культурно-історичні акції “Вшануймо пращурів-героїв козаків”, “Молоді про українську армію”, “Вшануймо українську історичну літературу”, за стародавньою традицією створена Перша Національна громадська козацька історична бібіліотека ім. князя Д.І. Вишневецького (Байди).
Священна пам”ять повинна вічно жити в серцях нащадків за
право вільно жити на рідній землі.
З повагою, голова Запорозького козацького
патріотичного руху опору з 2014-го по 2017-й рік,
заступник голови КРК ЗОДА Дмитро Сухінін (Гора)

СПІЛЬНІ ВИХОВНІ ЗАХОДИ З ДЕПАРТАМЕНТОМ ОСВІТИ ТА НАУКИ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОДА

Козаки прийняли провели важливу нараду в департаменті освіти та науки Запорізької облдержадміністрації.
16 квітня в державній установі, що активно співпрацює з учасниками запорозького патріотичного козацького руху опору, Координаційною радою з питань розвитку козацтва при ЗОДА. МГО “Міжнародним союзом козаків “Запорозька Січ”, Всеукраїнською федерацією “Спас” проведено підсумкові збори. Розглянуті питання виконання першої й поки єдиної в Україні серед областей Програми розвитку козацтва, заходів культурно-історичного, навчального та наукового характеру, вивчення традицій та національних видів бойових мистецтв.
Виходячи з складного військово-плітичного стану завдяки окупації та боротьбі за незалежність нашої держави особливу увагу піддано аналізу виконання положень Доктрини про інформаційну безпеку, національно-патріотичному вихованню молоді та подальшому проведенню роботи щодо сприяння
євроатлантичній інтеграції України як вагомого чинника успішного захисту країни від агресії та нищивної війни для майбутніх поколінь.
Заступник керівника департаменту Віктор Захарчук позитивно відмітив окремі аспекти результативної співпраці
– підтримка козацької ініціативи у створенні Першої Національної громадської козацької історичної бібліотеки, національно-патріотичних акцій, видання книги Д,В. Сухініна
“Вогняні роси” про новітню історію Запорозького козацтва, масштабну чотирерічну волонтерську діяльність, проведення
з КРК ЗОДА та першим в області ГО “Запорізький обласний центр сприяння євроатлантичній інтеграції України” конференцій, круглих столів, семінарів, поєднання різних форм та методів роботи, включаючи екскурсії, краєзнавство
з метою поглибленого вивчення героїчного минулого нашої
держави, високої професійної роботи школи “Спас”.
В своїй доповіді був даний аналіз комплексної співпраці. Від імені колективу козаків-учасників АТО, волонтерів, науковців та освітян висказана щира подяка колективам Запорізької державної інженерної академії, навчальним закладам – Січовому колегіуму, Козацькому ліцею, Запорізькому центру профтехосвіти (училище № 23), СШ № 89, 69, 87, 100, Мелітопольському агротехнологічному універсітету, Мелітопольському педагогічному універсітету, Бердянському центру поофесійно-технічної освіти, Чубаревському аграрному ліцею за багаторічну творчу співпрацю. Мною анонсовано новий інформаційний проект з Січовим колегіумом в мережі інтернет під назвою – “Українське патріотичне козацтво”, та актуальний для нас сьогодні проект
з ЗДІА щодо поширення програми “Україна-НАТО”.
Також мною та шановними членами редакційної колегії першого в новітній козацькій історії друкованого засобу масової інформації – альманаху “Українське патріотичне козацтво” була проведена презентація першого номеру та
екземпляри вручені нашим дорогим колегам Віктору Захарчуку, пані Ларисі Чуріковій (берегині козацького руху),
директору департаменту талановитому керівнику пані Тетяні Озеровій.
Учасники зборів Костянтин Рижов, Павло Білан, Володимир Лютий, Микола Деркач, Сергій Ігнатченко, учасники Революції Гідності, волонтерського руху в своїх виступах високо оцінили проведену спільно роботу, підкреслили, що багато заходів організовано для прикладу побратимам з інших областей вперше та домовилися про реалізацію планів
на поточний 2018 та 2019 роки.
Мав честь отримати Подяку від колективу департаменту. Подяка – це звичайно висока оцінка нашої багаторічної наполегливої співпраці.
З повагою,
Заступник голови КРК ЗОДА,
керівник проекту Дмитро Сухінін (Гора)

СТУДЕНТАМ-ПРО НАТО.ПРАВДА ТА ОБ”ЄКТИВНА ІНФОРМАЦІЯ

У Державному навчальному закладі “Василівський професійний ліцей” проведено семінар з питань сприяння євроатлантичній інтеграції України.
Члени Координаційної ради з питань розвитку козацтва при Запорізькій облдержадміністрації, лекторська група ГО “Запорізький обласний центр сприяння євроатлантичній інтеграції України” провели семінар із учнівською молоддю та
викладачами.
Відомий в області навчальний заклад вже не перший раз запрошує представників запорозького козацького патріотичного руху опору на свої виховні та високопрофесійні заходи з питань національно-патріотичного виховання. Тут і минулого року ми проводили Велику козацьку раду МГО “Міжнародний союз козаків “Запорозька Січ”, шановні берегині під керівництвом депутата міської ради Олени Ханат гуртували активістів з метою посилення необхідної сьогодні і в моральному і в практичному аспекті волонтерської допомоги воїнам – героям, що знаходяться на передовій в АТО, прикордонникам, до яких ми неодноразово
приїжджали та іншим частинам ЗСУ. На протязі 2016-2018-го років в ліцеї йде напружена колективна творча діяльність пов”язана з виконанням планів не тільки навчальної роботи.
а спільно з брегинями Василівського району волонтерські акції. своїм особистим прикладом керівник, молода. але досвічена шановна пані Олена Валеріївна Палига задає тон та вносить свою вагому “лєпту” конкретною допомогою та участю в патріотичній громадській олрганізації. Ми були приємно вражені прекрасними. достойними республіканських виставок та нагород сувенірами, створеними “золотими руками” дітей
іграшками, з бумаги, тканини та дерева та інших матеріалів.
А картини природи, квітів, птиць виконані на кшталт петриківського розпису було просто казково чудові. Всі вони
були створені незвичайно талановитою ученицею ліцею, донькою одної з високоповажних за довгу та наполегливу працю жінки – фахівця з великої літери.
На семінарі, в своїй доповіді дав інформацію колегам та учням про історію створення НАТО, роз”яснив причини, що
спонукали демократичні країни об”єднати зусилля для реалізації важливого єропейського проекту загальної безпеки та встановлення принципу захисту всіх членів одної країни, на яку буде можливий військовий напад. Враховуючи жахливі
для західних демократій події в Берліні (Німеччина), Бухаресті (Румунія), Празі (Чехословакія колишня), Варшаві (Польща), коли недалекоглядні політикани СРСР кидали молодих хлопців, тоді радянської армії, придушувати народне незадоволення політикою місцевих комуністичних начальників, обурення низьким рівнем життя та відсутністю громадських прав та свобод, всевладою однієї партії та ідеології, з метою оборони від подібних військових втручань
та можливої війни з тоталітарним Радянським Союзом США, Велика Британія, Німеччина, країни Скандинавії, а потім ще десятки держав, на підставі Вашингтонської угоди та інших
вже історичних документів запровадили необхідну й сьогодні
для нас, українців, організацію. Добре, шо рівень підготовки та демократична атмосфера допомогли молоді вільно задавати питання щодо співпраці НАТО з державними інституціями України, ЗСУ, громадськими організаціями. Багатьох цікавили питання діяльності Північно-Атлантичного Альянсу з підтримки та забезпечення миру в Європі, боротьби з тероризмом, піраством, кібератаками, наукова та навчальна діяльність. В ході обміну думками присутні викладачі козачки, волонтери дійшли висновку про доцільність та необхідність найскорішого вступу до створеної системи колективної безпеки та оборони. А підтримка євроінтеграційних процесів також важливі для підвищення освіти, рівня знань, отримання технологій та ринку реалізації своєї продуції. Перехід на євростандарти в армії та народному господарстві дозволить краще забезпечити солдата та офіцера, а підприємствам конкурувати на величезному ринку можливостей.
Сьогодні, коли частина нашої теріторії окупована, що визнали багато потужних країн, на Донбасі проводиться АТО (фактична війна за незалежність нашої держави), приєднання до потужної та впливової військово-політичної сили – організації НАТО залишається одним з головних завдань зовнішньої політики, пріорітетом для України, а прийняті Президентом, Верховною Радою та Урядом України
нормативно-правові акти та Програми щорічної співпраці з Альянсом вкрай необхідні суспільтву заради миру на своїй землі. Заступник голови центру, ветеран-чорнобилець Павло Білан підкреслив важливість проведеної роботи, розповів про
операції “Дозор”, “Перехоплення” та “Козацький волонтер”, запропонував користуватися козацькою бібліотекою та гарно навчатися всім присутнім-майбутнім керівникам виробництв, командирам та науковцям високим фахівцям та порядним вільним громадянам демократичної України. Також мав честь подарувати друзям декілька екземплярів нового інформаційного проекту, створеного у співпраці з департаментом освіти та науки ЗОДА, ЗДІА-альманаху “Українське патріотичне козацтво”, запросив до співпраці та підготовки статей про свій навчальний заклад, для вивчення були вручені матеріали та збірки від центра інформації та документації НАТО в Україні.
Наприкінці семінару та теплої дружньої зустрічі було вирішено продовжити заплановані заходи, відвідати з екскурсією музей 55-ї артбригади, обласний краєзенавчий музей допомогти старшим у волонтерській роботі.
З повагою,
Заступник голови КРК ЗОДА, кандидат
наук з державного управління, автор книг, військовий
історик, член НСЖУ Дмитро Сухінін (Гора)

Світлина від Дмитрія Сухинина.
Світлина від Дмитрія Сухинина.
Світлина від Дмитрія Сухинина.
Світлина від Дмитрія Сухинина.
Світлина від Дмитрія Сухинина.

NAPA, Calif. (AP) Marshawn Lynch isn't shedding anymore light on his decision to sit during the national anthem before the Oakland Raiders' first exhibition game.Lynch declined to comment on why he chose to sit down Saturday night while the rest of his teammates stood during the anthem before a game in Arizona against the Cardinals.That left his teammates to answer for him on Tuesday after the team returned for its first practice since that game."I'm proud of him," tight end Jared Cook said. "I think it's awesome. Everybody has points of discussion after what Charles Woodson Jerseys happened in Charlottesville just the night before. I think it's important for men in our position to step up and speak on unnecessary situations we find ourselves in as minorities in this country. That's why I'm proud of him."Cook said he hadn't talked to Lynch about his stance and didn't know what specifically he was protesting. Other players who have declined to stand for the anthem have been much more open about their reasons, starting with former San Francisco quarterback Colin Kaepernick, whose protest last year over police brutality and racial oppression made it a major issue in the NFL."We didn't talk to Latavius Murray Jerseys him," Cook said. "I don't know his intentions. I don't know what he wanted to do by it. But I know that guys like Colin Kaepernick have become my favorite football players for doing it."Kaepernick is not on a team this season but the issue remains with Seattle Seahawks defensive lineman Michael Bennett and Lynch both sitting for the anthem last weekend.Bennett has been vocal about Khalil Mack Jerseys his reasons why, citing social injustice. He said his decision was solidified by the violence last weekend surrounding a white supremacist rally in Charlottesville, Virginia, that included the death of a young woman who was struck by a car deliberately driven into a group of counter-protesters.Cook said he has considered an anthem protest in the past and does not rule out doing one this season."As far as the future goes, I don't know. Bruce Irvin Jerseys I don't know," he said. "I know I feel uneasy about the situation going on in this country and have been for Derek Carr Jerseys a while."Raiders coach Jack Del Rio said last season that players should protest on their own time instead of when they are representing the organization.