Архивы рубрики ‘Інтерв’ю’

Боєздатність армійських корпусів РФ на Донбасі очима противника: “Військкомати набирають непробудних п’яниць у військо”

Автор: Ю. Бутусов

Російський найманець Андрій Морозов бере участь в агресії проти України з 2014-го, взаємодіє з різними підрозділами російських окупаційних сил на Донбасі і з дозволу російських спецслужб веде пропаганду і збирає кошти для фінансування бойовиків. Його розповідь про нинішній стан 1-го та 2-го армійських корпусів 8-ї армії Південного військового округу ЗС РФ становить інтерес для розуміння бойового духу і мотивації противника.

– Официальная пропаганда уверяет нас, что за “Минск-2” позволил ЛНР и ДНР создать “боеспособную армию, способную отразить любую атаку”. Так ли это на самом деле? Боеспособнее ли нынешняя Народная милиция ополчения образца 2015 года?

–  Ошибки, допущенные не просто где-то в ходе военного строительства, а в определении базовых принципиальных подходов к созданию военной машины Республик, привели к тому, что, даже получив огромное количество военной техники, войска не могут с ней полноценно работать, поддерживать её на должном уровне боеготовности, не говоря уже о служебных злоупотреблениях самого разного рода.

Не будем о боевой технике, возьмём чисто транспорт. По моему мнению, автопарки большинства воинских частей НМ ЛНР и ДНР находятся в таком состоянии, что не смогут обеспечить выполнение транспортных задач даже в ситуации пассивной обороны против полноценного наступления противника, не говоря уже о логистическом обеспечении контрударов. Например, прошлой зимой банальный гололёд стал настолько непреодолимой преградой для лысой резины изношенных армейских “Уралов”, что некоторые передовые позиции, фактически, остались во временной изоляции – некоторое время к ним не могли подвезти ни питание, ни боеприпасы.

Теперь о реальном боевом потенциале войск. Периодически происходящие на передовой боестолкновения дают думающему человеку пищу для весьма безрадостных размышлений. Возьмём, например, случай, произошедший в ДНР 28 сентября этого года, сведения о котором уже достаточно широко распространились в прессе.

 

Боєздатність армійських корпусів РФ на Донбасі очима противника: Військкомати набирають непробудних п’яниць у військо 02

На передовую для вывоза раненого на небронированном автомобиле отправились два человека, включая военнослужащую-санинструктора. Санинструктор была на пятом месяце беременности, при этом не только продолжала нести службу, но и отправилась на боевое задание, в простреливаемый противником район на небронированной технике (Что со штатными гусеничными вездеходами, санитарными бронемашинами на базе МТ-ЛБ? Нет топлива? Запчастей? Нет механиков-водителей?). Что в это время происходило на передовой? Почему бойцы не могли перевязать своего раненого, стабилизировать его состояние и вытащить из простреливаемой зоны к машине, которая, раз уж она не имеет даже противопульного бронирования как МТ-ЛБ, была бы укрыта от огня противника?

Увы, с 2015 года мы, в основном, теряем кадры. В том числе – самые ценные, командные, то есть мотивированных энергичных людей, способных к грамотной организации боевой работы войск даже в условиях нехватки многих критически важных вещей. А без хорошо подготовленных людей, которым грамотно поставлены боевые задачи, любая техника – груда лома.

Какие наиболее острые проблемы стоят перед Народной милицией на данный момент? Как обстоит дело со снабжением, существует ли нехватка специалистов?

– Нехватка специалистов во всех сферах, кроме употребления алкоголя и наркотиков, а также порчи военной техники, чудовищна. Снабжать набираемое сейчас военкоматами непросыхающее воинство, над которым стоит густой конопляный смог, конечно, можно, вот только смысл? Всё будет пропито, скурено, “пущено по вене”. Выстроенная за эти годы система комплектования войск “проела” лояльный мобилизационный ресурс и оказалась в ситуации, когда всякое её судорожное усилие, производимое в попытке доукомплектовать войска хоть кем-то, приводит только к оттоку людей или их физической убыли по причине травм и несчастных случаев.

Что можно сказать об армии, где в подразделение связи отправляют “человека со справкой”, состоящего на учёте у психиатра, которому и автомат-то в руки давать нельзя? А его шлют в систему управления подразделением, в нервный узел армии. Почему так поступают? Потому что знают, что связисты на самом деле не своей техникой занимаются, не связью, а в нарядах стоят и территорию убирают. Будь я на месте руководства Народной милиции ЛНР и ДНР в данный момент, я бы считал своей главной проблемой то, как мне объяснить руководству республик и народу, чем я занимался эти 4 года, за которые армия пришла в свое текущее состояние, так чтобы потом, после этого объяснения, меня не расстреляли за вредительство и саботаж.

На ваш взгляд, какие конкретно шаги военное и политическое руководство должно принять для улучшения быта военнослужащих на передовой?

-В принципе, без показательных процессов, по масштабу аналогичных “Хлопоковому делу” позднего СССР, ничего уже поделать нельзя. Только вражеское наступление оздоровит эту систему на те несколько дней, которые она просуществует в этом случае – весь нежелательный элемент, которого местами до 70-80% от численности, просто сбежит, оставив прочие 20-30% героически погибать в здоровой обстановке подлинного воинского братства. Несколько показательных расстрелов за грубые дисциплинарные проступки и феерического размаха воровство могли бы слегка взбодрить имеющееся болото воровства, кумовства и некомпетентности, но, даже если не украдут на продажу патроны и не продадут осужденным ключи от камер, скорее всего, при расстреле в расстреливаемых просто не попадут. Человек, проведший два года в окопах и не умеющий при этом отстрелять первое упражнение учебной стрельбы хотя бы на оценку “3” – обыденное явление в Народной Милиции.
Как вы считаете, почему волонтерство на той стороне более развито, чем у нас?

-Что же касается проблем в работе волонтёрских организаций, то ещё пару лет назад я бы, без сомнения, назвал на первом месте нехватку средств. Сейчас увы, ситуация ухудшилась – гораздо острее чем сохраняющийся дефицит финансовых средств ощущается нехватка кадров, людей, которым можно дать в руки что-то сложнее автомата Калашникова…

Например, обучил связиста работе с новыми средствами связи, купленными на народные деньги, звонишь через месяц поинтересоваться результатами – номер не отвечает. Звонишь командиру – оказывается, боец уволился и уехал “на заработки” в Россию. Приезжаешь проверить, как работает оборудование – оказывается, что закрытый режим на средствах связи не используется, враг преспокойно прослушивает все переговоры. И за эту ошибку уже заплачено кровью.

Или вот недавний случай. Просит подразделение привезти им “ночник”, прибор ночного видения. А между тем вполне исправный ночник преспокойно валяется у них в кладовке с тех пор, как уволился последний боец, обладавший сакральными знаниями о том, как заряжается батарея для этого прибора. И трагедия, как я уже писал у себя в блоге, тут не столько в том, что нашёлся единственный рядовой боец, которому это всё надо, который перерыл кладовку, нашёл это прибор, привез его мне, я зарядил батарею, проверил его… трагедия в том, что в современной ситуации этот рядовой не станет не то что офицером, хотя имеет высшее образование, но даже сержантом. Потому что кумовство. Сержант – прибыльная должность, ротный назначит туда друга, родственника, свояка, а не человека “со стороны”, который будет грамотно и энергично делать дело.

Что же касается средств и возможностей волонтёрского движения, то главной проблемой здесь является медийная изоляция воюющего Донбасса со стороны России. В России просто не знают, какая здесь идёт война, не знают, что она вообще продолжается. “Но там же нет сейчас войны! Зачем вам это?” – удивляется сегодня сотрудница производственной фирмы, выписывающая мне со склада десульфатационное зарядное устройство для танковых аккумуляторов, купленное нами у этой фирмы за народные деньги, чтобы “привести в чувство” аккумуляторы, долгое время хранившиеся без необходимого обслуживания, но выданные в войска как якобы исправные. “Когда начнётся будет уже поздно!” – отвечаю я сотруднице, вспоминая, как зимой 2014-2015 гг только наличие трех универсальных зарядных устройств гражданского образца, купленных на народные пожертвования, обеспечило непрерывную работу станций Р-159 в нашем батальоне и ввод в эксплуатацию аккумуляторов для них. Опоздай мы тогда с ними на неделю-другую в осенне-зимнем затишье, “в горячую пору” у нас не было бы даже этой связи.

Множество людей в России просто не знает о том, что ежедневно русские солдаты ведут изматывающую борьбу с упорным и умелым противником, не знает о том, что им необходима помощь и поддержка. Возвращаясь в Москву из своих поездок на Донбасс, я частенько общаюсь с людьми, не посвященными в проблемы этой войны и для них вот эти несколько страниц текста о нашей привычной реальности – шок, какая-то запредельная дичь, абсурд. А Украина в это время в цепких объятиях военной пропаганды, вещающей о “российском вторжении”, о том, что “во всем виноваты Путин, Россия, москали”, и надо помочь ВСУ закончить победоносный поход в Москве.

В случае начала политического кризиса в РФ, ВСУ с высокой вероятностью пойдут в масштабное наступление. Игорь Стрелков неоднократно говорил, что украинские войска способны прорвать фронт, и в течение 4-5 суток выйти на границу с Россией. При этом от Народной милиции останутся лишь отдельные очаги обороны. Сколько, на ваш взгляд, эти очаги обороны способны будут продержаться?

– Нет необходимости прорывать то, чего нет. Нет как таковой линии фронта в виде двух параллельных непрерывных линий окопов, где наблюдатели стоят на расстоянии негромкого крика друг от друга. С нашей стороны “фронт” – это отстоящие иногда на несколько километров друг от друга укрепленные наблюдательные пункты или взводные опорные пункты, удерживаемые из-за дефицита людей в лучшем случае отделением бойцов. ДРГ противника и без “большого наступления” спокойно заходят в ближний тыл, тренируются расстреливать машины на дорогах из ПТУРов.

Боєздатність армійських корпусів РФ на Донбасі очима противника: Військкомати набирають непробудних п’яниць у військо 03

Мы настолько слабы, что противнику не потребуется для начала массированного наступления стягивать большие массы войск, топлива, боеприпасов. Всё и так уже подтянуто в количестве достаточном, чтобы “схлопнуть” наш “фронт” за один день и начать “обжимать” крупные районы городской застройки, степями выходя в тыл и перерезая связь крупных городских агломераций Донбасса с Россией. Если мы как следует потрудимся сейчас, готовя к боям позиции, людей и технику, если будем как следует драться, когда начнётся, думаю, мы сумеем к 4-5 дню боев не пропустить противника к границе просто так, а навязать ему затяжные бои за дороги из Луганска и Донецка в РФ. А уж там – как получится. Неделю организованного сопротивления, думаю, сможем обеспечить даже при самом яростном напоре противника.

Самое сложное в подготовке этого сопротивления – убедить людей не уходить со службы. “У меня прикопан автомат. Начнётся – я приду!” – говорит ветеран боев 2014-2015 гг и идёт обратно работать на шахту, подальше от воровства-кумовства и безответного сидения в окопах под обстрелами (И не моги отвечать!). Толковые люди, люди, которые что-то умеют, едут на заработки в Россию или просто уходят “на гражданку”, потому что не могут терпеть происходящее в войсках, потому что не могут прокормить свои семьи на то, что остаётся от денежного довольствия после покупки снаряжения и уплаты всех “поборов” на ремонт техники, обустройство позиций, на лекарства для раненых и т.д.

Что сказать бойцам, которые слушают приехавшего к ним в гости бывшего капитана НМ ДНР, поработавшего сборщиком мебели в Крыму? Они слушают и роняют скупую мужскую слюну – нормальная человеческая работа, сносные деньги, никаких безумных вводных, шагистики, уставщины, армейского маразма. У меня не получится им объяснить, почему они должны гнить в сырых окопах за “соблюдение “Минских соглашений”, предусматривающее возврат Донбасса Украине”.

 Юрий Бутусов, “Цензор. НЕТ”

Позорное Войско Донское

Благословіння від Патріарха Філарета, альманаху — бути!

Святійший Патріарх УПЦ КП Філарет на зустрічі з членами редакційної колегії першого вседержавного громадського-політичного та інформаційного проекту – альманаху «Українське патріотичне козацтво». Його Святість благословив створення першого випуску та саму діяльність в цьому напрямі, наголосив на необхідності друкування статей направлених на очищення нашої української історії від неправди в тому числі і стосовно минулого та сьогодення Української Православної Церкви Київського Патріархату, дав необхідні та важливі для нас поради щодо подальших напрямів розвитку видання.
Ми мали честь розповісти про підтримку Запорозьким козацтвом створення в Україні я Єдиної Помісної Автокефальної Православної Церкви, яка існувала майже тисячу років, з часів князя фундатора Володимира Святого, Ярослава Мудрого, а потім героїв гетьманів Козацької держави. Перший випуск був підготовлений за допомогою Голови ГО «Всесвятня генеральна асамблея нащадків козацьких родів» – Ігора Мазепи, із важливим інтерв`ю та статтею Єпіскопа Запорозького та Мелітопольського УПЦ КП Фотія. Також ми поінформували Святійшого Патріарха Філарета про прийняті вперше звернення до Укравнського козацтва та історичне Рішення на Всеукраїнському Козацькому Колі в Запоріжжі щодо надання Томосу.
Наступний випуск планується присвятити Запорозькій області, історії
Героям-воїнам АТО, волонтерам та науковим культурно – історичним подіям, питанням краєзнавства. Слава Богу, що ми козаки! Щіро дякуємо Його Святості за хвилюючу зустріч, добре та мудре слово.


З повагою, головний редактор
Дмитро Сухінін ( Гора )

Світлина від Дмитрія Сухинина Гори.

Вселенський патріарх: нашу церкву намагаються оббрехати ті, хто прийшли на зміну колишнім атеїстам

Лана Самохвалова Журналіст

 

Мої грецькі друзі скинули мені текст Інформаційного бюлетеня прес-служби Вселенського Патріархату Мовою оригіналу Текст распространен канцелярией нового митрополита Швейцарии в Вселенском Патриархате. Это фактически послание Вселенского патриарха от 22 июля на рукоположении нового епископа митрополитом Швейцарии архимандрита Максима, который взял имя Каллинкуса (могу не так транскрибировать). Те, кто помогал мне с переводом с греческого сейчас в других палестинах занимается честно заслуженным отдыхом и поэтому пробежали только текст глазами. Но вот, что кинулось им в глаза и что посоветовал Гугл. Для начала объясним, что Швейцарская митрополия – епархия (административная или если хотите каноническая) единица/область Константинополя на территории Швейцарии или Лихтенштейна. Это очень важное место, там же находится Православный центр Константино́польского Патриарха́та в Шамбези, фактически одна из резиденций Вселенского патриарха на случай если ему надо будет покинуть Стамбул. Сотрудники центра занимались подготовкой Всеправославного собора. Здесь прошли четыре Всеправославных предсоборных совещания. Это, говоря нашим языком, стратегическое место, очень важное, куда поставляются епископы, которых Вселенский патриарха считает особенными, важными для Вселенского православия. Обращаясь к новому митрополиту Швейцарии (а тот раньше был управляющим тут же) Вселенский патриарх говорит следующее: … Вы становитесь постоянным епископом и митрополитом Швейцарии… Вы знаете свою паству, ее психику, ее менталитет, традиции и дары. Ваше образование, ваше почтение, ваша праведность, ваша благодарность, ваша преданность и ваше уважение к Материнской Церкви, все это, и оценка ваших современников в вашем лице в Фанаре и вашем Патриархе гарантируют плодотворный пасторский труд…» Дальше Вселенский Патриарх напомнил, что Женева – место служения митрополита Швейцарии является городом Организации Объединенных Наций, Всемирным Советом Церквей, Международным Красным Крестом, другими международными организациями и мирными инициативами.  А также напомнил, что именно тут в православном центре находился Секретариат по подготовке Священного и Великого Синода Православия, ….именно здесь встретились Межправославные подготовительные комиссии, общеправославные конференции и последний окончательный синаксис православных проповедников. … Поэтому вклад Православного центра в подготовку и созыв Священного и Великого Синода обеспечивает уникальное положение в современной истории Церкви и богословия. Уже более двадцати лет в Православном Центре находится и работает Институт последипломного образования православного богословия. Это серьезное Значительный помощник Центра, Институт внес замечательный вклад в церковное богословие. Его около 200 выпускников – это местная Православная Церковь и Вселенское Православие, которые занимают высокие посты ответственности и являются представителями Вселенского Патриархата. Они изучили западное богословие, католиков и протестантов в Центре Вселенского движения и Вселенских Диалогов, раскрыли дух открытости, который вытекает из сути нашей Православной Веры, и мы надеемся, что они будут иметь значительное присутствие и внесут вклад в будущее пространство межхристианских диалогов и межправославное сотрудничество. Дальше его Всесвятость напоминает, что такое Церковь и каковы задачи нового епископа. «…вы являетесь начальником нынешней Православной Церкви, которая добросовестно руководит стабильностью Православных Церквей в соответствии с догматической и регулярной традицией Церкви, стоящей перед современными вызовами для Церкви Христа.. – это не народный конклав, а место человека и общество людей. Ваше попечение должно внести вклад в консолидацию связей всех ваших стад в провинции Швейцарии, с Материнской Церковью, охраняющих духовных детей земли, независимо от их культурной самобытности. Божественная Евхаристия станет ядром вашего служения и источником вашего вдохновения.. Епископ является предшественником евхаристического конклава и в этом качестве является центром церковной жизни… И ваше богословие, как правило, вашего действия, прямо на этом евхаристическом основании, должно всегда быть функциональным, пастырским, проповедническим, благословенным столкновением с Евангелием со свободой человека. Дальше. В привественном слове Святейший говорит, что Вселенскую церковь пытаются оболгать центры силы, которые пришли на смену бывшим атеистам».  ХХХ Нетрудно догадаться, кого имеет ввиду его Всесвятость.

 

 

Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/columns/lanasamaxvalova/vselenskiy-patriarh-nashu-cerkvu-namagayutsya-obbrehati-ti-hto-priyshli-na-zminu-kolishnim-atejistam-514707.html

Річниця славетного Нетішинського полку МСК “Запорозька Січ”

Незадовго до свята української незалежності відзначає свою чергову річницю НМГО «Нетішинський козацький полк Хмельниччини» Міжнародного союзу козаків «Запорізька Січ», вік якого впритул наблизився до першої десятки.

Але й за цей короткий проміжок часу козацьке об’єднання може похвалитися вагомою низкою добрих справ в питаннях охорони громадського порядку в місті, патріотичного виховання підростаючого покоління, відродження і збереження традицій краю, благодійності і волонтерства тощо.

Днями я побувала в штабі козацького полку, де мала розлогу розмову з його начальником Олександром Мирошніченком, начальником відділу кадрів Петром Сайком та керівником дитячо-юнацької козацької організації «Нетішинськи джури» Віталіною Ваник (на знімку вгорі ).

КОЗАЦЬКОМУ РОДУ НЕМА ПЕРЕВОДУ

Різним був у кожного з них шлях у козацтво.
Молода берегиня Віталіна про створення полку почула від свого брата і рік часу «діставала його аби дізнатися чи приймають в організацію жінок, хотілося чомусь влитися в ряди об’єднання, хоча й не знала толком чим воно займається і яку справу в разі чого довірять їй. Аж якось батько обмовився: «Козаки шукають історика». І вона, дипломований історик, без вагань пішла на співбесіду.

З усіх прийнятих до полку, за словами Віталіни, в неї був найтриваліший випробувальний термін: замість двох тижнів за прийнятою процедурою їй дозволили написати заяву про вступ лише через місяць. Зате сьогодні не натішаться сумлінністю і активністю свого підосавула, до неї тягнуться діти, яких вміє зацікавити, організувати, повести за собою.

Сама Віталіна, гортаючи в пам’яті сторінки власної біографії, знаходить факти, які дивовижним чином «підводили» її до майбутньої участі саме в цій організації. На екзамені в школі вона витягла білет, в якому питання про історію козацтва. На співбесіді в інститут її запитали коли було засноване козацтво, на державних екзаменах знову питання, пов’язані з козацькою добою. Ну чим не знак долі?

В уродженця Черкащини Олександра Мирошніченка своя історія. З дитинства був допитливим, багато читав, благо в його рідній Стецівці на 3000 дворів було дві сільських бібліотеки та ще одна шкільна. Набирав повну торбу книг і читав запоєм, особливо полюбляв історичну літературу, в тому числі про славетних запорожців.

А що його мала батьківщина не тільки дала світу Великого Тараса, а й була землею, де за волю України відважно билися Залізняк, Гонта з тисячами своїх побратимів, неабияк радів, коли в якомусь із художніх творів знаходив знайомі назви міст, сіл чи ярків. Це ж бо тут, зовсім поруч! Та про які криваві баталії не йшлося б, сприймав хлопчина козацькі двобої за романтику.

Став підростати і його все більше вабила військова форма, як і більшість ровесників хотів бути офіцером. Не склалося зі вступом до відповідного навчального закладу через стан здоров’я, на щастя, згодом все нормалізувалося, відслужив строкову.

І хоч не став кадровим військовим, не був політиком і не бив себе в груди кулаком, горлаючи на кожному повороті «Я патріот» («на моїй порадянщеній Черкащині таке не було поширеним явищем» – каже), щось від того українського бунтарства й одвічної жаги до самостійного господарювання на своїй землі завжди було в його душі. По суті, це був оголений нерв, пронизливий біль якого сповна відчув у 2004.

На хвилі національного піднесення й великої довіри до тоді ще майбутнього Президента України Ющенка він, Олександр, був переконаний, що кардинальні зміни на краще в його країні будуть. Але пройшов рік, другий, третій і посіялася в душі зневіра. Не в Україну і свій народ, а в тих керманичів, які цинічно розтоптали прагнення мільйонів жити вільно, заможно, у мирі.

Поїздка на Хортицю

Хотілося змін, була готовність долучитися до того, аби голос і сила громади стали ще потужнішими і ніхто з можновладців не міг цим знехтувати. Пропозицію створити в Нетішині громадську організацію, яка сьогодні носить назву Козацький полк, сприйняв відразу і з перших днів в його рядах.

Петра Сайка в ході розмови я жартома назвала уссурійським козаком. Адже народився і виріс чоловік в Росії, неподалік Уссурійська і впродовж 23 років жодного разу не був на своїй історичній батьківщині. Адже обоє батьків родом з України, тато з Городоцького району, що на Хмельниччині, мати з вінницької Жмеринки.

Цікаву історію знайомства своїх рідних повідав чоловік. На далекому Сході родина Сайків опинилася напередодні другої світової війни, туди в пошуках кращого життя переїхали дідусь Петро Максимович зі своєю дружиною Пелагією Артемівною. У сім’ї було троє дітей, найстарший з них, батько нашого співрозмовника, мав на той час іти в четвертий клас.

Спливав рік за роком, повиростали діти, пішов Григорій у солдати і служити йому з 1950 по 1953 випало в Китаї, де були радянські війська. Дізнався в одного з товаришів по службі, що в того є сестра на виданні, попросив адресу. Дівчина на лист відповіла, зав’язалося листування.

Демобілізувавшись, юнак вирішив провідати рідню в Україні, заодно завернув у Жмеринку. І хоч до цього жодного разу не зустрічався зі своєю Надійкою, як тільки побачив, відразу забрав із собою. Відтоді її домівкою став Далекий Схід.

Петро Григорович пригадує, що в їхньому домі завжди була українська література, намагався читати, хоча й не все розумів, перепитував. Завжди кортіло побачити край, в якому коріння його роду. Поїхав аж у свої 23, погостював тиждень-другий та й вирішив залишитися.

Розумів, що мусить працевлаштовуватися й заробляти на себе сам, дорослий бо вже. Тим паче, що вдома ще двоє молодших братів і сестра, вчаться хто в школі, хто в технікумі. Авіапошта швидко донесла лист до батьків, яким сповістив їх про своє рішення. Мама з відповіддю не забарилася, відмовляла, але Петро настояв аби вислала документи, він таки залишається.

Почав працювати, зустрів дівчину, котра стала дружиною і з нею в парі дотепер. За комсомольською путівкою згодом приїхав у Нетішин, 11 років працював у «Львівенергоремонті», тоді перевівся на ХАЕС. Міцно пустив коріння в Україні, нелегка доля якої завжди бентежила душу.

Він відразу підтримав Майдан 2004 року, їздив туди двічі чи тричі, щоб особисто долучитися до всенародного спротиву несправедливості. І був глибоко розчарований подальшими подіями, які поставили на очікуваннях жирну крапку. В пору другого майдану ілюзіями себе не тішив, хоча прагнення співвітчизників змусити владу стати слугами народу розділяв.

У Нетішинському козацькому полку бачив саме ту громадську організацію, де сповна може проявити свої знання і здібності, знайти однодумців. Разом з ними радо зустріли ідею створення на базі організації формування з охорони громадського порядку в місті, в якому він заступник командира. Стверджує, що їх патрулювання дає позитивні результати і згортати роботу не збираються.

Козацький «кадровик» каже, що випадкових людей в полку немає, такі швидко відсіюються. Залишаються справжні патріоти, готові працювати і брати на себе відповідальність, не шкодуючи за втраченим вільним часом, захопленнями тощо. Нетішинські козаки знаходять підтримку в інших населених пунктах, їх ряди поповнюються, в тому числі ростуть дитячі організації, чисельність яких зараз понад 90 осіб.

Чиїх батьків, які ми діти?

Опускання памятного хреста у Дніпро

Кожен народ, як і окремо взята людина, прагне знати своє коріння. Наскільки глибоко знаєте свій родовід, з яких джерел черпали інформацію про предків? – поцікавилася в співрозмовників.

– Великим багажем знань про свій родовід похвалитися не можу, – каже Олександр Мирошніченко. – Із найстарших представників попередніх поколінь особисто пам’ятаю тільки бабусю по батьківській лінії Олімпіаду. Рідкісне як для Черкащини ім’я.

Із розповідей знаю, що прадід чимось образив сільського дячка, той у відповідь і покарав так свого кривдника, нарікши новонароджену дівчинку не Христиною чи Галиною, наприклад, а саме Олімпіадою. На сільський лад кликали її всі Лампією.

Чому мало знаю про своїх рідних? Напевне тому, що багато їх, як от мамині батьки, ранопішли з життя. Від ще більших втрат врятувало те, що діда (по батькові) Макара в 1933 році вислали з сім’єю в Алтайський край. Адже на Черкащині саме панував страшний голод і хтозна чи вдалося б вижити тут.

_ І я далі діда-баби нікого не знаю, на жаль, – вторить Олександру Петро Сайко. – Одних пам’ятаю, про інших знаю лише з розповідей рідних.

– А походження прізвищ своїх не намагалися з’ясувати?
-Ну, нас Мирошніченків, з Мельниками хоч греблю гати, – включається Олександр. – І зміст цих прізвищ очевидний.

– То ви добре знаєтеся на борошномельній справі?
– Я добре хліб їм, – сміється, – люблю дуже хліб їсти.

– А я якими б джерелами не послуговувався, знайшов два варіанти можливого походження свого прізвища: від Ісая (церковне ім’я) трансформованого у Сайко і так само відозміненого сойка. Хоча більшість дослідників сходяться на першому варіанті.

– Козацтво – не тільки героїка й мужність, завдяки яким вистояла Україна в нелегкій борні. Це ще й величезний пласт історії, культури, традицій, нетлінних пам’яток. Яке враження справило на вас відвідання Хортиці?

– Був разів шість чи сім, – каже П.Г.Сайко, – і кожного разу як вперше. Ця земля, скроплена кров’ю і встелена кістками, оповита легендами випромінює якусь особливу енергетику. Це відчувається на кожному кроці, аж мурашки по тілу. Приплив сил відчуваєш, піднесення.

– А я відповім словами свого джури, які він сказав після першого відвідання Хортиці, – підхопила розмову Віталіна. – «Я стояв на справжній козацькій землі, то я зараз справжній козак». Щось подібне таки відчувається.

Зустріч побратимів з Рівного

У тривалій розмові ми не обійшли теми нашої дороги до незалежності, яка й досі, на жаль, залишається доволі хиткою, Україна продовжує втрачати кращих синів і доньок у протистоянні з поневолювачами.

– Це протистояння не тільки на лінії розмежування, мусимо визнати, – гірко мовить Олександр Мирошніченко, – а й в наших умах. І з болем пригадує, як у 2014 році серце кров’ю обливалося від побаченого на екранах телевізора: зривають і топчуть український прапор, вивішуючи натомість на адмінбудівлі триколори, паплюжать наш гімн.

А вчорашній однокурсник і товариш, земляк і родич телефоном з луганського Красного Луча пихато і гордовито каже: «Завтра ми будемо жити в іншій країні». Боже, він же українець, що таке каже, куди ми йдемо?!

Вислухавши емоційний запал колеги, Петро Сайко з не меншою гіркотою відкриває, особисті переживання, породжені виром цих буремних подій.

– Так трапилося, що у свідоцтві про народження одного з моїх братів в сільраді помилково записали росіянин. Поміняти метрику тоді була ціла проблема, махнули рукою. І от після подій у Криму й на Донбасі знаходжу в нього на сторінці запис: «Горджуся тим, що я один зі всіх братів записаний росіянином». Все в моїй душі перевернулося, немає тепер в мене брата.

Якщо раніше листувалися, згодом послуговувалися можливостями комп’ютерного зв’язку, (їздити часто через далеку відстань і дорогі квитки не випадало, двічі лишень був у рідних після переїзду в Україну), то тепер спілкуємося вряди-годи. І то так, для протоколу. Болить невимовно від тих слів, це ж ти від роду свого відмовився, від батька-матері, зрадив їх.

Натомість сам Петро Григорович нітрохи не шкодує про своє рішення, яке зробив у 1982 році. Так, він народився і виріс в Росії, там залишилася рідня, але його Батьківщина тут і складні часи, які проживає Україна, він проживає разом з нею.

– Що побажаєте нетішинцям в переддень Незалежності?
– Важка історія нашої незалежності, постійно Україну хтось гнобив, поневолював, – бере слово Олександр Мирошніченко. – І навіть після 1991 року ще довго в рот Москві заглядали, добре, що трохи змінився вектор і ми вибрали нормальний шлях розвитку.

І хоча й досі багато цьому є спротиву, ставлять нам палки в колеса, мусимо перетерпіти і вистояти, не поступившись нікому своєю незалежністю. Слава Богу, що маємо це свято, що є Вона, Незалежність і є Україна. Шануймо її неньку, не гнівимо й не ображаймо, будьмо достойними дітьми своєї матері.

– І нехай наш патріотизм проявляється у добрих справах, чистих помислах, а не порожніх гаслах, – додає Віталіна. – Добра, миру і щастя всім у незалежній Україні.

Ольга Сокол
Фото Олександра Шустсрука та з архіву козацького папку

Козаки побували на буремній Донеччині

Представники Покровського районного осередку Міжнародного союзу козаків “Запорозька Січ” відвідали з гуманітарним візитом одне з військових з’єднань у зоні АТО, а також провели урок козацької мужності для учнів Катеринівської школи.

Багато чуток ходить про козацькі формування, в тому числі про ті, що сформовані на Покровській землі, адже вони досі зазнають усіляких реформацій-трансформацій. Наче б і хороша справа – відродження давніх звичаїв і традицій, а багато чого сприймається людьми скептично, а то й насмішкувато чи з недовірою. Тому наша зустріч з отаманом Покровського осередку МСК “Запорозька Січ” М.М. Никипілим відразу перетворилася на діалог “правда-неправда”. Та суть не в цьому.
– Кожен має право думати й говорити так, як йому забажається, – висловив свою думку Микола Миколайович після кількох хвилин “докопування до істини”. – Всяке буває у житті. Але ми допомагали і будемо допомагати нашим військовим. А якщо виникне така потреба, то всі разом візьмемо зброю до рук і станемо на передній край у боротьбі за єдність, незалежність України і спокійне, щасливе життя рідного краю.
– Як же ви потрапили майже на передову цього разу?
– Та як і всі волонтери. Підготували “передачу” і поїхали. Правда, перед цим командир полку, що займається ремонтом понівеченої військової техніки, звернувся до нас сам із проханням “придумати щось” для забезпечення з’єднання комп’ютерним обладнанням.
– І знайшли? Хто цим займався?
– Майже чотири місяці ми збирали кошти і шукали підходящий варіант. В основному, вирішення цього питання лягло на плечі козаків Сергія Кравченка та Олександра Кошаріна. А відвозив оргтехніку, а заодно ще й теплий одяг, консервацію, інші харчі я з козаками Олександром Горбом і Миколою Барвіненком. Так і працює наш комп’ютер від 12 лютого у штабі згаданого полку.
– А чому саме в цей полк і чому саме вас просили про допомогу?
– Ну, напевно через те, що там служать четверо наших козаків, членів Покровського РО МСК “Запорозька Січ” – осавул Анатолій Кулинич, старший лейтенант ЗСУ Валерій Нещерет, Олег Кузнєцов та ще один заїжджий боєць, який у нас на Покровщині приймав козацьку присягу.
– І як ставляться до козаків професійні військові?
– Добре, з повагою, розумінням. До речі, кожен третій солдат полку вже зараз із гордістю носить козацькі зачіску (оселедець) і вуса, а деякі з них подали заяви для прийому їх у козаки нашого осередку. Тож після свята Пасхи ми плануємо ще одну поїздку туди ж для проведення процедури козацької присяги із залученням священика УПЦ Київського патріархату (це – одне з їхніх побажань). Зустрічали нас тепло, по-дружньому. Цього разу бійців полку було вишикувано на плацу, і ми спільно з їхнім командиром провели мітинг, присвячений Україні, патріотизму, любові і обов’язку захищати рідних та Вітчизну від усякого зла. А потім я, виконуючи доручення голови Координаційної ради з питань козацтва при Запорізькій ОДА Д.В. Сухініна, вручив козацькі відзнаки п’ятьом кращим бійцям полку.
– Чи є ще десь козаки-покровчани на передовій?
– Аякже, козаки нашого осередку Микола Цебелко, Ярослав Колісник та інші служать у різних військових з’єднаннях ЗСУ у зоні АТО.
– Чула, що ви не лише перед дорослими звітуєте про зроблене козаками, а й перед дітьми. Чи розуміє юнь, для чого це?
– Ще й як розуміє! Зараз діти у багатьох випадках, у тому числі й у патріотизмі свідоміші за деяких дорослих. Ось і 21 лютого наша “делегація” (я, військові старшини Анатолій Василенко і Микола Барвіненко, підосавул Олександр Горб та козак, донедавна учасник АТО Володимир Шпилюк) на запрошення дирекції Катеринівської ЗОШ побувала на зустрічі із школярами. Спільними зусиллями ми не просто провели урок мужності, а побесідували з підростаючим поколінням і про відродження козацтва на наших теренах, і про нашу волонтерську роботу, і про операцію “Дозор та перехоплення”, і про співпрацю з козаками інших формувань та Генеральною канцелярією нашої МСК, і про потребу бути сильними, грамотними, мужніми, щоб уміти захищати рідну землю в будь-яку хвилину, і про задум щодо організації козаками занять з допризовної підготовки школярів.
– А не сприймають хлопці та дівчата ваші розповіді, бесіди, заклики, як якусь гру? Мовляв, час такий настав, коли козацтво просто ввійшло в моду?
– Повірте, діти все це сприймають дуже серйозно. І їм треба допомагати дорослішати і виростати гідними синами і доньками рідної землі. Як говорить наш Верховний отаман Ілля Євгенович Лапін: “Діти – це наше майбутнє, наша зміна. Є діти – значить, є майбутнє у нас і є майбутнє у держави”.
– Дякую за бесіду.

Інтерв’ю вела Людмила ФЕДОРЕНКО
член НСЖ України з 2006 року.

Запорозька козацька старшина прийняла активну участь в організації та проведенні урочистих зборів на честь 74-ї річниці з дня створення 55-ї артбригади

30 грудня особовий склад розташованої в Запоріжжі, легендарної та героїчної 55-ї бригади відмітив серйозну дату – 74-ту рік з дня формування. До свята дуже ретельно готувалися, запросили ветеранів Збройних сил України, учасників бойових дій. колишніх вельмишановних командирів підрозділів , дивізії та бригади, побратимів з інших частин.
Треба підкреслити особливу повагу та любов солдатів та офіцерів до історії бригади. Враховуючи, довгих бойовий шлях, багато здобутих у битвах перемог та велику кількість воїнів-героїв які захищали нашу землю у важкі часи Другої світової війни солдати , офіцери, керівництво області, представники міської влади , великої ради отаманів Запорозького козацтва та родин тих сміливих та відважних бійців хто служив, виборював незалежність та свободу для народу й тих хто зараз несуть службу, виконують бойові завдання, не допускаючи агресорів та окупантів &n bsp;до нашого дому. Тому командир бригади, заслужена й досвічена людина, учасник та керівник військових операцій, полковник Брусов Сергій Євгенович почав урочистості з відкриття пам’ятника генералу Петрову – легендарному командиру, герою – полководцю,який без рук . декілька разів важко поранений пройшов всі жахи й труднощі війни, закінчив її переможцем, до кінця знаходився на службі народу. Його подвиг й сьогодні надихає молодь на звитяжні дії на фронті. Слова шани й дяки сказали голова Запорізької державної адміністрації, генерал-майор СБУ Костянтин Іванович Бриль та ветерани військового підрозділу. Було приємно чути гімн України, який співали всі разом – армія та громада бо сьогодні як ніколи важливо розуміння необхідності єдності в суспільстві.
img_6827
Далі урочисте засідання проходило в гарно вбраному залі де малюнки своїм братам. батькам, а інколи дідам передали талановиті та обдаровані діти . Прикраси, ялинка, вітання з Новим 2017-м роком виконані яскравими фарбами естетично підкреслювали та доповнювали створену теплом багатьох сердець атмосферу військового свята.
Полковник Брусов цікаво, на підставі серйозного документального матеріалу доповів гостям та особовому складу про героїчний бойовий шлях дивізії. а потім бригади в період Другої світової війни та сьогодні, коли доля свободи України вирішується фактично на фронті та залежить від нащадків козаків – героїв, які сміливо й чесно віддають військовий борг Вітчизні. Він також дав фахову характеристику ситуації, подякував бійцям за результативні бойові справи.
Голова Запорізької ОДА К.І.Бриль в своєї промові високо оцінив той внесок, який зробили воїни в забезпечення миру та спокою на нашій землі, щиро подякував волонтерам, сказав теплі слова сім”ям загиблих та поранених військовослужбовців. Пообіцяв і надалі допомагати та підтримувати солдатів та офіцерів в їх нелегкій почесній ратній праці.Костянтин Іванович нагородив кращих медалями Запорізької облдержадміністрації.
img_6823
Нам організаторам та учасникам визвольного руху теж було надано слово. Як керівник Запорозького козацького руху я звітував про волонтерську багаторічну працю, в бригаді наших козаків дуже гарно знають, від ветеранів подякував за вагомий внесок у здобуття права називатися вільними людьми, пригадав початок боротьби, коли чесні козаки пішли добровольцями в батальони, бригаду. в козацькі загони на блокпости, бойове чергування та охорону стратегічних об’єктів, зірвали плани створення бандитських бананових квазі-створень. Полковник Лапін Ілля Євгенович – колишній начальник штабу 37-го , першого козацького батальйону, колишній командир бригади, учасник АТО щиро привітав присутніх, розповів про видатну нелегку,але необхідну працю на фронті, закликав всіх бути гідними пам’яті пращурів-героїв, дружинників, козаків, бійців та командирів всіх війн де перемагали ворога. Від Великої Ради отаманів Запорозького козацтва, координаційної ради з питань козацтва Запорізької облдержадміністрації в дар на добру пам’ять про взаємодопомогу у важкі часи командиру бригади, вельмишановному Сергію Євгеновичу була вручена картина, написана козаком – Святий Георгій Переможець.Нам за допомогу бригаді, на знак поваги були вручені Почесні грамоти за підписом командира бригади.
img_6794
Також виступили голова районної в місті Запоріжжі адміністрації Шевченківського району Федір Миколайович Майер, ветерани ЗСУ, колишні керівники дивізії, волонтери. Микола Говоруха – батько загиблого на фронті героя теж виступив , слухали його уважно, в залі стояла тиша, всі поминали загиблих.Матері військових, волонтери принесли подарунки та звітували про відрядження на передову до своїх синів та батьків, яскраво розповідали як годували домашніми варениками та тістечками.
Вручені були державні бойові медалі та ордени, Проведений концерт ще раз приємно здивував всіх своїми талантами та майстерністю. Впевнений, що величезний досвід цієї зразкової військової частини знадобиться багатьом в нашій рідній армії.

З повагою, голова Великої ради отаманів Запорозького козацтва, генерал козацтва Дмитро Сухінін

Актовий день Дніпровської духовної семінарії

9 листопада 2016 року в семінарському храмі «Святих первоверховних апостолів Петра і Павла» УПЦ КП м. Дніпро відзначили актовий день на честь свого небесного покровителя – Преподобного Нестора Літописця. В святковій Літургії прийняли участь єпископ Дніпровський і Криворізький Симеон (Зінкевич), єпископ Запорізький Фотій, єпископ Харківський Митрофан, духовенство, семінаристи, представники влади та прихожани.  Під час Літургії була піднесена молитва за Україну та молитва за визволення від нашестя чужинців.
8

10

1
Від козаків нашого міста на святковій Літургії були присутні генерал-полковник УГВ Мельниченко В.І., генерал-отаман Іващенко В.П. та генерал-осавул Ляшенко О., які вручили єпископу Симеону подарунки для бібліотеки духовної семінарії.
Козаки отримали благословення від очільника Дніпровської єпархії УПЦ КП єпископа Симеона на участь в нараді з питань Євро-Атлантичної інтеграції, яка пройшла в той же день в Запорізькій обласній державній адміністрації.
15 листопада 2016 року                      генерал-полковник УГВ Мельниченко В.І.

19 СЕРПНЯ У ЛЕГЕНДАРНОМУ СЛАВЕТНОМУ ЦЕНТРІ НАРОДЖЕННЯ КОЗАЦЬКОГО ЗВИЧАЮ – ЗАПОРІЖЖІ ВІДБУВСЯ ДРУГИЙ ІСТОРИЧНИЙ МІЖНАРОДНИЙ КОНГРЕС КОЗАЦТВА

За історичною традицією нашої держави дуже багато вирішальних для нас, козаків-українців, великих справ захисту держави , доленосних рішень, щодо  свободи та збереження людських життів, переможних походів та відродження національно-визвольного руху відбувалося на теренах лицарського вільного Запорожжя. Й сьогодні , коли  на долю народу знову випала нелегка справа по захисту своєї рідної землі, людей, культури та права на існування в сім’ї вільних європейців, знову на Січ приїхали вірні присязі, гідні слави пращурів, сильні духом, видатні козаки та отамани , майже , з всієї України та Славакії, Германії, Польщі. Всіх об’єднала одна велика справа й бажання створити умови для вирішального опору агресорам, бандитам та окупантам, які за допомогою зовнішніх сил вже не один рік намагаються стати на дорозі сталому розвитку країни, відкинути її на десятиліття назад , безкарно творити насилля, через руйнацію долі багатьох чоловіків та жінок, дітей та батьків, економіки та культури. Хочу підкреслити, що в  травні 2014 – го та у вересні 2015 років ми організували й провели Велику Раду отаманів України та Перший історичний міжнародний конгрес козацтва з метою дати чіткий сигнал всьому світу , друзям та ворогам , керівникам країн та народам Європи, про напрями та конкретні дії патріотів всіх поколінь, справжніх лицарів степу, учасників революції , бойових дій, АТО на сході країни , представників всіх соціальних груп, щодо організації оборони та мобілізації на інтелектуальний , духовний та військовий спротив проти навали всіх світових сил правди та справедливості, а саме головне – великої любові до Вітчизни. Впевнений, що Європа та народи планети нас почули, й сьогодні можна відверто сказати , що козацький рух України міцно тримає в руках не тільки кулемети чи автомати , знаходячись на службі в армії, а саме головне ідеологічну зброю – чітке бачення необхідності забезпечення миру та спокою на всій території держави, та безкомпромісну боротьбу з тероризмом. Тому згідно рішення постійно діючого оргкомітету міжнародного конгресу козацтва , Об’єднаної Ради Українського та Зарубіжного козацтва за підтримки переважної більшості потужних організацій держави та світу було вирішено провести Другий історичний міжнародний конгрес козацтва в м, Запоріжжі за актуальною темою : ” Світовий тероризм як головний чинник загрози людству ХХI століття та завдання світового козацького руху у боротьбі з ним”.

Мені , як голові оргкомітету міжнародного конгресу було дуже приємно , що керівництво облдержадміністрації, обласна рада народних депутатів, запорізька міська влада та  правоохоронні органи всі ці роки плідно співпрацювали , допомагали та приймали безпосередню участь в організації спільних заходів, тому робота проходила в атмосфері довіри та взаємної допомоги заради святої мети для кожного громадянина, мешканця області – не дати створити ще одну чорну пляму з крові та болі на нашій землі, дати відсіч бандитам.

Влада показала приклад розуму та високої довіри до суспільства, а козаки тисячами пішли на фронт , блокпости, бойове чергування, охорону стратегічних об’єктів, та організували історико – культурну, виховну, оборонно – спортивну ти мистецьку патріотичну роботу.

Привітання конгресу від активного учасника операції «Козацький волонтер» народного депутата України Артюшенка Ігоря Андрійовича оголосив його помічник, заступник голови ЗООВТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Олексій Мосейко та запевнив високоповажне зібрання, що при реалізації рішень та при підготовці документів буде надана необхідна допомога. Отамани висловили свою повагу патріотично налаштованим народним депутатам Артюшенку І.А. та Фролову М.О. (активному учаснику розробки програми козацької освіти.

Народи планети зрозуміли та прийняли позицію українського козацтва. Тому всі дні роботи, починаючи з Великої Ради отаманів України та безпосередньо Другого історичного міжнародного конгресу козацтва не було ідеологічних та політичних суперечок, шановні колеги намагалися запропонувати найкращі , на їх думку пропозиції. напрями роботи, конкретні дії щодо боротьби зі світовим тероризмом та бандитами й агресорами на нашій Батьківщині. 18 серпня , за традицією, в овальному залі Запорізької обласної ради народних депутатів відбулася рада отаманів, яку відкрив заступник голови Владислав Марченко , відзначивши почесними грамотами за  вагомий внесок у розбудову патріотичного руху отамана Сергія Волкова, голову ради старійшин ЗВН «Запорозька Січ» Олександра Горшкова, голову ради отаманів Володимира Лютого, та голову Запорозького козацького руху Дмитра Сухініна з врученням козацької шаблі за мужність при захисті держави. Марченко дав характеристику військово – політичної ситуації в Україні та офіційно привітав учасників зборів та конгресу, підтримав нашу пропозицію щодо затвердження обласної державної програми розвитку козацтва на наступні роки.

Відверто кажучи, мені було приємно вести раду бо всі побратими ретельно готувалися й прибули з серйозними пропозиціями та конкретними прикладами ведення виховної та бойової роботи. Визначаючи повагу оргкомітету за проект підсумкового документу, керівники підкреслили можливий негативний вплив на процес підвищення обороноздатності держави через втягування козаків в створення політичної партії, обурення переважної більшості викликали ідеї так званого “коренного казацкого народа”, як ворожої системи, спрямованої на розкол українців. Всі чітко визначили козацтво як історичний авангард українського народу, який очолив національно-патріотичний рух та створив Гетьманську державу.

Враховуючи наявність представників інтелектуальної еліти, науковців, митців, інтелігенції, педагогів та військових  дискусія прийняла характер  ретельного та глибокого аналізу проблеми боротьби зі світовим тероризмом , вирішення питань захисту населення, та укріплення армії.

Особливою темою була робота з інформаційного спротиву, створення системи подання об’єктивної інформації, розширення складу всеукраїнського комітету з питань преси та інформації козацьких ЗМІ та співпраця з відповідними установами (міністерством інформаційної політики КМУ), й підтримку останніх ініціатив очільника цього закладу.

Взагалі тероризм сприймався всіма учасниками, як нова система знищення миру  та встановлення хаосу, чого неможна допустити а ні в нас вдома , а ні на Землі.

Цікаво , з аргументами та прикладами своєї діяльності виступили отамани з Києва : Олександр Левандо його заступник В’ячеслав Падалко, з Запоріжжя : Ілля Лапін, Сергій Волков, Іван Матвієнко, Костянтин Рижов, Олександр Притула, з Дніпра Микола Кущ, Віктор Кучінський, Володимир Мельниченко, з Харкова Георгій Тягунов, з Херсону Володимир Федченко, з Миколаїву Валентин В’юн, старійшини Ігор Синьопольський, Володимир Мельник, старшина Володимир Гарбуз , Анатолій Пилипенко, Павло Белан, Володимир Лютий , Сергій Ігнатченко, Авдєєв Роман, Михайло Крисько, Микола Григоряк, з Херсону Олег Чемересюк , помічник Запорізького міського голови Миколенко Дмитро  (від імені мера міста, який підтримав  рух опору), генерал козацтва, представник міжнародної організації з боротьби з корупцією          «Ікокрім» із Словацької республіки Йозеф Затько та інші високоповажні гості. Наш словацький друг , як і багато ветеранів правоохоронних структур Європи привітали зібрання, розуміючи великий вплив рішень форуму на роботу органів влади та суспільство .

Дуже вчасно , на високому професійному рівні оргкомітетом з волонтерів  були організовані екскурсії по місту, навкруги острова Хортиця, по музеях зброї та краєзнавчому музею де коштовності козацької доби і не тільки , яскраво розповідали про мирні досягнення та перемоги в битвах нашого народу. Особлива дяка Мордовському Михайлу та Шлайферу Михайлу.

19 серпня в залі Запорізької облдержадміністрації до 9-ї години почали збиратися представники делегацій . Їх зустріли запорозькі майстри культури та мистецтва обласного департаменту освіти та науки ОДА (керівник Озерова Т.Я.), хорового колективу наших дорогих друзів з Великолепетиського району Херсонської області (голова РДА Кумановська С.С.) та козацького хору з                   м. Енергодар ( отаман Волков С.В.). Національні та козацькі пісні й декламування віршів не один раз викликали в залі овації, співали разом з метрами жанру, дуже тепло приймали й довго не хотіли відпускати , зі сльозами радощі на очах з квітами дякували та шанували виступаючих. Учні початкових класів зробили малюнки про козацьку долю, переможні походи, життя сучасної України радощі досягнень та біль війни та боротьбу з тероризмом. Нам дорослим надовго запам’ятається ця повоєнна творчість дітей . які стикнулися з війною, смертю й подвигом захисників – їх батьків, братів та дідів. Дуже приємно , що на запрошення оргкомітету прийняти участь у роботі конгресу відгукнулися військовослужбовці 55-ї окремої артбригади , 37-го козацького окремого мотопіхотного батальйону (м, Запоріжжя), батальйону “Січеслав” також козацького , який формувався на території нашої області та правоохоронці обласного управління поліції та СБУ в Запорізької області, тому що вже одна тисяча наших та з інших областей козаків несуть нелегку почесну службу, б’ються з тероризмом , пильно й ретельно охороняють кордони держави. Моє вступне слово було недовгим бо всі гарно підготувалися для участі в цьому важливому форумі. Без аккомпонименту, голосно  заспівали державний гімн, та під іконою Покрови пресвятої богородиці почали працювати.

Заступник голови обласної державної адміністрації Едуард Гугнін  нагородив почесними грамотами голову МГО ОРУЗК Верховного отамана Левандо О.П., його заступника Падалко В.М.,  начальника штаба МСК «Запорозька Січ» Ігнатченко С.Б., привітав конгрес,  та зосередив увагу присутніх на актуальності порядку денного, ролі запорозьких козаків в організації захисту кордонів держави, операцій “Дозор”, “Козацький волонтер” та “Перехоплення”, захисті мирного життя мешканців області, та необхідності колективної боротьби з тероризмом, небезпекою для українців та всього людства, подякував всім хто прийшов захищати демократію в ті далекі часи початку навали.

Згідно рішення ради, доповідати було доручено мені , а співдоповідачем був Олександр Петрович Левандо. Враховуючи в залі фахівців , в доповіді була дана оцінка діям світових терористів в країнах Північної та Південної Америк, Західної Європи, Близького Сходу, інших гарячих місць планети. Особливий глибокий аналіз військово-політичних подій був даний по подіях в Україні, АТО,  фактична ідеологічна та інформаційна війна , яку з нами веде східний сусід РФ та бандити.

Дана інформація про досвід роботи з питань організації вищевказаних операцій, створення координаційної ради з питань козацтва при ЗОДА, допомоги в  охороні стратегічних об’єктів, проведення виховної та мобілізаційної роботи в області, багатьох культурно-історичних та мистецьких заходів сумісно з органами влади для молоді та школярів, це і робота міжнародної організації “Спас” і створення в Міжнародному Союзі Козаків «Запорозька Січ» Першої національної громадської козацької бібліотеки ім. князя Д.І. (Байди) Вишневецького, навчання з курсантами на полігонах, уроки мужності в школах , які проводять наші старійшини, встановлення монументів пам’яті – отаману Вишневецькому – першому керманичу Хортицької Січі, алеї творців України, та інше, а також щорічне проведення започаткованої запорожцями та підтриманої херсонцями патріотичної акції «Вшануємо та збережемо могили пращурів – героїв давньої історії Русі-України». Для консолідації суспільства та козацького руху підтримати зусилля президента та патріарха Української Православної Церкви Філарета по створенню єдиної помісної Православної Церкви в Україні. Долучитися до розробки вкрай необхідної суспільству  проекту програми черкаських козаків, економістів, культурологів та інтелектуалів під назвою «Нова економічна модель» та створення всесвітнього штабу по проведенню операції «Козацький волонтер».

В підсумках пролунали пропозиції про прийняття Закону України “Про козацтво”, комплектацію відповідних військових підрозділів в системі Міністерства оборони України та прийняття необхідних нормативно-правових актів , державної програми розвитку українського козацтва, з метою встановлення історичної справедливості та звичаїв, перехід на козацькі звання періоду Гетьманської Держави та УНР. Пропозиції було одноголосно підтримано .

Олександр Левандо також засудив агресію відносно України та дії терористів по всьому світу та на території України, дав характеристику ворогам та підкреслив важливість у період проведення АТО підтримки армії козаками нашої держави, засудивши піратські вилазки псевдокозаків злочинця Козіцина та інших та в цілому підтримав резолюцію конгресу.

Полковник ЗСУ Лапін Ілля, учасник АТО, колишній начальник штабу  37-го батальйону теж підтримав ідеї укріплення армії, запропонував створення дійової системи підготовки та перепідготовки молоді та резервістів , підкресливши необхідність та велику честь захисту держави всім суспільством. Наголосив на необхідності створення козацьких учбових закладів, як державних та і на громадських засадах для підвищення рівня знань отаманів та старшини.

В режимі інтернет-зв’язку, до заходу долучились побратими з інших континентів,  старійшини та ветерани козацтва з Канади та Австралії – Армін Конн, Микола Федевич та Юрій Менцинський.

Учасник ІІ Світової війни, ветеран Радянської Армії та Військово-повітряних Сил Канади, Наказний отаман Українського вільного козацтва Канади, генерал-хорунжий – Армін  Конн, привітав учасників Конгресу. Відзначив, зокрема, що терористичні виклики, які пов’язані з ескалацією військової активності Російської Федерації в Криму та Східній Україні потребують адекватної реакції з боку міжнародної спільноти. А, у свою чергу, нарощування присутності на українських територіях російських військових формувань під виглядом козаків, дискредитує козацтво, як явище у світовій історії. За твердженням отамана А. Конна, використання козацтва в кремлівській імперіалістичній політиці та причетність російських  козаків  до терористичної діяльності, потребує невідкладного розслідування та засудження з боку відповідних міжнародних інституцій та козацьких організацій. Важливим, на думку пана Арміна, є об’єднання українського козацтва задля захисту незалежності та територіальної цілісності.

Від  Старшинської Ради Коша  Українського Вільного Козацтва Австралії ім. Гетьмана Петра Сагайдачного,  у роботі Конгресу взяв участь генерал-хорунжий Юрій Менцинський. Пан Юрій є видатним громадським діячем та старійшиною української громади міста Сідней.

У зверненні до козацького товариства, отаман Менцинський засудив агресію РФ щодо України та відзначив, що від російського тероризму та злочинної  політики диктатора В. Путіна, також, постраждало й австралійське суспільство. Терористичний акт, який здійснили росіяни щодо цивільного літака «Боїнг» компанії Malaysia Airlines 17 липня  2014 року забрав життя громадян Австралії. Від імені козацтва Австралії, отаман закликав світові засоби масової інформації до об’єктивного висвітлення фактів російського тероризму та ведення гібридної війни на території України. У свою чергу, організація Українського Вільного Козацтва Австралії готова стати рупором українського суспільства в Австралії та доносити до австралійців правду щодо подій в Україні.

Старійшина запорозького козацтва Ігор Синьопольський передав щирі вітання від одного з фундаторів Української незалежності Левка Григоровича Лукьяненка, який направив в дар Першій національній козацькій бібліотеці (керівник Сухінін Д. В.)  в Запоріжжі свої книги, він розповів про Другу світову війну , жахи та враження дітей від бомбардувань та вбивств, про необхідність волонтерської роботи, допомогу армії, та сумісні з керівництвом коордради зусилля по створенню козацьких ліцеїв та неприпустимість вирішення питань з використанням брудних прийомів терористів.

Анатолій Пилипенко зосередив увагу на необхідності вирішення питань лікування учасників АТО, поглиблення реабілітаційної роботи, та залучення іноземних фондів та допомоги світових козацьких організацій.

Керівник робочої групи, досвідчений державний службовець та старійшина руху Володимир Гарбуз високопрофесійно обґрунтував свої пропозиції, стосовно створення бойових підрозділів з добровольців козаків та подальшого реформування армії та прийняв активну участь у доопрацюванні резолюції.

Ректори , професора, доктори наук з Мелітополю Валентин Молодиченко (Держпедуніверсітет ім.Богдана Хмельницького) та Валентин Вьюн (Міжнародний класичний університет                          ім. П.Орлика) зосередили увагу на необхідності реформування навчального процесу як в школах так і в вишах. Керманич з Мелітополю презентував новий спільний з координаційною радою проект про створення Гетьманської шляхетської академії, як бази для підвищення рівня освіти для отаманів та козацької старшини, а також для всіх  бажаючих  поглиблено вивчати історію, культуру, звичаї та традиції героїчного минулого нашої держави періодів середньовіччя, нової та новітньої історії, включаючи світову . Ректор з Миколаєва запропонував створення військово – спортивних клубів та конкурси гри “Сокір-Джура”, створення в кожній школі III-IV рівня та ВНЗ центрів впровадження козацьких методик в учбовому процесі.  В. Молодиченко урочисто подарував історичній бібліотеці цікаві книги для військових .А Притула О.Л. керівник міжнародної організації “Спас” запропонував Міністерству освіти та науки України створити Програму впровадження козацької педагогіки у навчальних закладах.

Старший офіцер 55-ї артбригади Олексій Іщенко подякував за допомогу армії, волонтерську та виховну роботу, проведення оборонної роботи, пов’язаної зі спецопераціями “Дозор” та “Перехоплення”, та вкрай необхідні культурно-історичні заходи які систематично  проводе Запорозький обласний оперативний штаб, підкресливши вагомий внесок запорожців щодо допомоги бійцям та необхідність боротьби за нашу свободу та із світовим тероризмом. Шановний та досвідчений професіонал , старший офіцер, колишній полковник словацьких спецслужб, а сьогодні генерал козацтва Йозеф Затько дав розгорнуту характеристику подій у світі , розглянувши ситуацію в Україні, дав дуже корисні пропозиції для подальшого укріплення взаємовідносин між армією, правоохоронними органами та козацтвом. Йозеф підтримав наш рух до незалежності та свободи.

Директор  НАТО  центру з Євро – Атлантичної безпеки в Запорозькому регіоні Олександр Лукашенко  подякувавши за запрошення на конгрес підкреслив колосальну важливість порядку денного, привітав бажання багатьох українців – козаків щодо європейського та євроатлантичного вектору руху, наголосивши на необхідності розширення стосунків та взаємодопомоги між козацтвом , збройними силами , правоохоронними структурами та владою заради забезпечення головної мети – громадської безпеки, територіальної цілісності та миру в країні, він запропонував спільну роботу задля більш ефективної боротьби із проявами тероризму, також максимально використовувати досвід закордонних парамілітарних громадських  організацій (наприклад “Кайтселійт” в Естонії за допомогою Посольства Естонії в Україні) Делегати підтримали виступаючого та вирішили додати пропозиції до резолюції конгресу.

Вкрай важливою та актуальною була тема визволення з полону наших військових , в доповіді та виступаючі ( полковник Лапін І.Є., учасники АТО) підкреслили, що це питання честі й гідності не кидати своїх у біді, підготувати відповідні документи в ООН, ОБСЄ та інші організації щодо Панова Євгена та наших побратимів , які знаходяться за гратами, надати інформацію світовій спільноті про посилення сил окупантів на території України, почати працювати над новою концепцією будівництва збройних сил держави, фундації козацьких підрозділів у складі ВСУ, оновлення форми за історичними прикладами, зброї та технічної бази, вдосконалення системи мобілізації та роботи з резервістами ( полковник ЗСУ , отаман з Мелітополя Літвін О.І), повертаючись до конкретних заходів протидії бандитам та загарбникам О. Федченко (член КРК ЗОДА) запропонував не пропускати Дніпром маломірні човни в ночі, в період загострення ситуації на сході України ( для збільшення контролю над акваторією). Бердянський отаман В. Майборода , підтримуючи відповідні Укази Президента України дав пропозицію про перейменування посади на Гетьмана України.

Вперше на конгресі виступили жінки – патріоти – керівники Запорізької обласної організації профспілок працівників освіти Гринь Надія Іванівна, Малишко Євгенія Георгіївна методист відділу освіти м. Марганець, автор програми ” Козацькими стежками”, які розповіли про організацію суспільних заходів культурного, духовного, історичного та учбового напрямів, підключення до цих процесів молодих вчителів та інтелігенції.

Тема окупації частини суверенної території нашої країни була однією з головних, так для юридичної точності член козацької громади Р. Шевченко з Полтави вніс пропозицію звернуться до Верховної Ради України визначити територію так званих “ДНР” та “ЛНР” тимчасово окупованим агресором – РФ.

Яскраво та цікаво звітували про оборонну та громадську діяльність отамани Дніпра Микола Кущ (ще раз попросивши конгрес повернутися до перепоховання Н.І.Махна на Батьківщині), як керівник одного з самих потужних кінологічних клубів держави підкреслив важливість використання собак при антитерористичних заходах та розширення цієї важливої діяльності, та необхідності створення координаційних рад з питань козацтва при облдержадміністраціях як в Запоріжжі та подякував за допомогу при створенні аналогічного підрозділу в Дніпрі.

Заслужений майстер спорту по тхеквондо, заслужений тренер, отаман Кучинський Віктор, підтримавши резолюцію розповів про жахливу трагедію загибелі великої кількості людей (військових та мешканців) м. Запоріжжя в період Другої світової війни при затопленні НКВдистами частини міста через підрив греблі Дніпрогесу, не попередивши населення. Також визнав небезпеку створення у фактично військовий час всяких козацьких політичних партій та наявність в козацтві ганебної непритаманної патріотам та народу України ідеології так званого “коренного казацкого народа”, яка свідомо розколює суспільство, перекручуючи історію, створюючи міфи та підтримуючи відверту антиукраїнську брехню про козацтво як окремий від українців народ. Це дуже вписується в антиукраїнську риторику наших ідеологічних ворогів, та створює серйозні перепони для об’єднання всеукраїнського патріотичного руху, особливо у важу годину сьогодення Учасники конгресу підтримали виступаючого.

З серйозними звітами про антитерористичну діяльність, допомогу правоохоронним структурам виступили досвідчені колишні військові отамани Покровського полку Никипілий М.М.  керівник Енергодарських побратимів Волков С.В та отаман з Дніпра Мельниченко В.І. , які на початку загрози окупації  стали на захист своїх міст.

Старійшина Запорозької коордради Мельник В.М. закликав об’єднатися козаків, розповів про минулі часи дев’яностих, коли рух тільки починався, підтримав проведення цього важливого заходу та запропонував , як колишній офіцер медичної служби, введення навчань першої медичної допомоги в навчальних закладах та козацьких організаціях.

Братська атмосфера в залі, єдність в досягненні мети захисту народу та відродження рідної землі , як міцної в економічному та військово-політичному сенсі центральноєвропейської держави надихала присутніх на творчу роботу, тому багато присутніх надали свої виступи до президії , погодившись прийняти участь у підготовці підсумкових документів другого історичного міжнародного конгресу козацтва та проектів нової нормативно-правової бази розвитку ЗСУ, козацтва, освіти, культурно-історичної роботи.

Делегати ще раз показали всьому світу, міцність державницьких позицій, реальні справи, бачення майбутнього та гаряче бажання працювати на користь народу та держави заради перемоги, миру та процвітання в світовій сім’ї вільних народів.

 

З повагою,

Заступник Верховно отамана України, член національного союзу жураналістів України, голова оргкомітету, письменник, кандидат наук з державного управління, голова всеукраїнського комітету преси та інформації козацьких ЗМІ ВРОУ  Д.В. Сухінін

IMG_8538 IMG_8539 IMG_8540 IMG_8541 IMG_8542 IMG_8543 IMG_8544 IMG_8545 IMG_8546 IMG_8547 IMG_8516 IMG_8517 IMG_8518 IMG_8519 IMG_8520 IMG_8521 IMG_8522 IMG_8523 IMG_8524 IMG_8525 IMG_8526 IMG_8527 IMG_8528 IMG_8529 IMG_8530 IMG_8531 IMG_8532 IMG_8533 IMG_8534 IMG_8535 IMG_8536 IMG_8537IMG_9240IMG_9242IMG_9249IMG_9251IMG_9254IMG_9259IMG_9262IMG_9265IMG_9268IMG_9271IMG_9275IMG_9279IMG_9280IMG_9282IMG_9290IMG_8609IMG_8610IMG_8652IMG_8657IMG_8668IMG_8737IMG_8743IMG_8758IMG_8760IMG_8767IMG_8782IMG_8785IMG_8791IMG_8794IMG_8796IMG_8814IMG_8820IMG_8833IMG_8845IMG_8849IMG_8860IMG_8865IMG_8872IMG_8884IMG_8887IMG_8909IMG_8910IMG_8921IMG_8929IMG_8952IMG_8959IMG_8965IMG_8995IMG_8998IMG_9002IMG_9010IMG_9019IMG_9020IMG_9025IMG_9036IMG_9042IMG_9048IMG_9058IMG_9071IMG_9088IMG_9092IMG_9101IMG_9112IMG_9115IMG_9118IMG_9137IMG_9141IMG_9147IMG_9152IMG_9157IMG_9170IMG_9160IMG_9174IMG_9184IMG_9189IMG_9196IMG_9198IMG_9201IMG_9203IMG_9207IMG_9215IMG_9219IMG_9225IMG_9229IMG_9238IMG_9242IMG_9249IMG_9251IMG_9254IMG_9259IMG_9262IMG_9265IMG_9268IMG_9271IMG_9275IMG_9279IMG_9280IMG_9282IMG_9290IMG_8609IMG_8610IMG_8652IMG_8657IMG_8668IMG_8737IMG_8743IMG_8758IMG_8760IMG_8767IMG_8782IMG_8785IMG_8791IMG_8794IMG_8796IMG_8814IMG_8820IMG_8833IMG_8845IMG_8849IMG_8860IMG_8865IMG_8872IMG_8884IMG_8887IMG_8909IMG_8910IMG_8921IMG_8929IMG_8952IMG_8959IMG_8965IMG_8995IMG_8998IMG_9002IMG_9010IMG_9019IMG_9020IMG_9025IMG_9036IMG_9042IMG_9048IMG_9058IMG_9071IMG_9088IMG_9092IMG_9101IMG_9112IMG_9115IMG_9118IMG_9137IMG_9141IMG_9147IMG_9152IMG_9157IMG_9170IMG_9160IMG_9174IMG_9184IMG_9189IMG_9196IMG_9198IMG_9201IMG_9203IMG_9207IMG_9215IMG_9219IMG_9225IMG_9229IMG_9238IMG_9240IMG_4429IMG_4653

Интервью с Сухининым Дмитрием Валентиновичем

Первый заместитель председателя Координационного Совета по вопросам Казачества Запорожской областной государственной администрации Сухинин Дмитрий Валентинович дал интервью.

-ДМИТРИЙ ВАЛЕНТИНОВИЧ, НАСКОЛЬКО АКТУАЛЬНА СЕГОДНЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ СОВЕТА ?

Думаю, что актуальна как никогда, учитывая сложнейшую военно-политическую ситуацию, в которой находится наша страна. Никогда еще в истории Украины не возникали проблемы дезорганизации, эскалации напряженности в гражданском обществе под влиянием субъективных внешних факторов, аннексии Крыма, взрывоопасной ситуации в Донецкой области.

В новый состав вошли запорожцы-атаманы, активисты общественных организаций, представители творческой интеллигенции, старейшины казачества, представители самообороны .области, для которых Родина — не просто слове, а часть сердца и души.

-КАКИЕ ОСНОВНЫЕ ЦЕЛИ И ЗАДАЧИ КАЗАЧЕСТВА В ОБЛАСТИ?

Читать далее »

NAPA, Calif. (AP) Marshawn Lynch isn't shedding anymore light on his decision to sit during the national anthem before the Oakland Raiders' first exhibition game.Lynch declined to comment on why he chose to sit down Saturday night while the rest of his teammates stood during the anthem before a game in Arizona against the Cardinals.That left his teammates to answer for him on Tuesday after the team returned for its first practice since that game."I'm proud of him," tight end Jared Cook said. "I think it's awesome. Everybody has points of discussion after what Charles Woodson Jerseys happened in Charlottesville just the night before. I think it's important for men in our position to step up and speak on unnecessary situations we find ourselves in as minorities in this country. That's why I'm proud of him."Cook said he hadn't talked to Lynch about his stance and didn't know what specifically he was protesting. Other players who have declined to stand for the anthem have been much more open about their reasons, starting with former San Francisco quarterback Colin Kaepernick, whose protest last year over police brutality and racial oppression made it a major issue in the NFL."We didn't talk to Latavius Murray Jerseys him," Cook said. "I don't know his intentions. I don't know what he wanted to do by it. But I know that guys like Colin Kaepernick have become my favorite football players for doing it."Kaepernick is not on a team this season but the issue remains with Seattle Seahawks defensive lineman Michael Bennett and Lynch both sitting for the anthem last weekend.Bennett has been vocal about Khalil Mack Jerseys his reasons why, citing social injustice. He said his decision was solidified by the violence last weekend surrounding a white supremacist rally in Charlottesville, Virginia, that included the death of a young woman who was struck by a car deliberately driven into a group of counter-protesters.Cook said he has considered an anthem protest in the past and does not rule out doing one this season."As far as the future goes, I don't know. Bruce Irvin Jerseys I don't know," he said. "I know I feel uneasy about the situation going on in this country and have been for Derek Carr Jerseys a while."Raiders coach Jack Del Rio said last season that players should protest on their own time instead of when they are representing the organization.