Терористична війна Росії з Україною

Терористична війна Росії з Україною

ПУТТТТТ 2

Віктор Каспрук

Під час терористичної війни Росії з Україною російські шпигуни, диверсанти, спецназівці, професійні вербувальники і провокатори приїжджали і приїжджають в Україну як приватні особи, без всякої зброї та спецзасобів. Зброя та спецзасоби доставлялися і доставляються зовсім по інших каналах, а нерідко вже давно зберігаються на підпільних складах, облаштованих раніше завербованими або підкупленими громадянами України.

Наразі в Росії вже сформувався цілий корпус «солдат удачі», для яких війна – мати рідна. Вони відзначилися ще в Придністров’ї, саме вони захопили Абхазію, «працювали» в Югославії. А під час агресії проти Грузії разом з мародерствуючою російською армією йшла ще ціла армія вбивць і мисливців «за трофеями».

І як тільки почалася путінська Кримська кампанія, усі ці «спеціалісти» відразу рвонули туди. Зараз вони правдами і неправдами пробираються на інші частини території України, їх використовує у своїх цілях російське ГРУ і вони – найнебезпечніші. Тому для протидії цим терористам підходять усі засоби.

Росіяни зомбовані 25-м кадром путінського телебачення, і їм здається, що вони завжди мають рацію. Це ж телебачення щодня вживлює у свідомість і без того прозомбованого населення Росії, що жодні санкції за окупацію української території, їм особисто нічим не загрожують. А у випадку чого – вони знову виставлять перед собою жінок і дітей.

Телебачення та інші ЗМІ в Росії нагнітають ситуацію довкола подій в Україні до такого стану, що публічна підтримка путінської агресії набула характеру масового психозу. Народ схоже знайшов нарешті спільну точку опори – традиційної чергової ненависті, як це вже було одного разу в 30 х роках минулого століття.

Але по суті, Євромайдан для Росії зробив не менше, ніж для українців. Він наблизив кінець путінізму. Путін не витримав демократичного розвитку подій в Україні і у нього явно «знесло дах».

Проте, як вчить історія, подібний психоз в росіян явище короткочасне. У 1914 році такого масового психозу було не менше, а в 1915 році відбулися німецькі погроми.

Ці події царська влада ухильно іменувала «травневими заворушеннями». За цим туманним визначенням ховалися масові погроми німців у Москві 26-29 травня 1915 року.

Багатотисячні антинімецькі демонстрації мали місце в Санкт-Петербурзі з перших же днів війни, а вже 4 серпня 1914 року розгрому було піддане посольство Німеччини, і московські «заворушення», котрі стали апофеозом німецькофобії, аж ніяк не були випадковим і прикрим епізодом.

Глибинні причини роздмухування антинімецьких настроїв в Росії крилися насамперед у комплексах соціального характеру. Війна не стільки посилила існуючі антагонізми, скільки додала до них нову гаму почуттів (образу, вражене імперське самолюбство).

Щось подібне прослідковується і у розпалюванні антиукраїнських настроїв в Росії. Тому не можна виключати того, що в разі, коли воєнна ескалація Кремля збільшуватиметься, в Росії також можуть початися погроми українців.
Але після німецьких погромів, вже через два з половиною роки, перші хлібні черги знесли режим Миколи ІІ, і всякий, хто говорив про війну до переможного кінця, ризикував опинитися на багнетах солдатів.

Тут явно проглядається аналогія Путіна з Миколою ІІ. Адже в російській історії після Жовтневого перевороту 1917 року, Путін після Леніна є Володимиром ІІ. То ж чи не закінчиться саме на його правлінні династія «ленінлінгів», яку привели до влади більшовицькі терористи в 1917 році?

Проте, справа в тому, що росіяни ніколи з моменту розвалу СССР, не вважали Україну окремою державою, а інша валюта, перевірки на кордоні, мита та інше вважалося примхами, з якими потрібно тимчасово змиритися.

І те, що сьогодні український кордон закритий для певної категорії російського населення, є абсолютно правильним рішенням. Можливо, що це потрібно було зробити значно раніше. Відгородившись від путінського «царства», з його віковими традиціями вбивств, провокацій і підлості в крові і у свідомості, де предметом національної гордості є криваві міфи та різного роду завоювання, бетонними стінами.

Власне, не так вже давно, у Чечні, Росія вже показала рівень свого розвитку. Її військові діяли, як агресивні «неандертальці», але тільки з сучасними бомбами і ракетами.

Сучасні «неандертальці»-росіяни виявилися нездатними до складного геополітичного мислення, а нерозвиненість гальмівних центрів у режиму Путіна, зробила його збудливим і агресивним.

Це в поєднанні з агресивною силою путіністів та наявністю чисельної зброї, провокує їхню агресивність щодо сусідніх країн та становить серйозну загрозу для існування самої держави Росія і світового порядку, котрий існував до російської анексії українського Криму.

Підла російська історія постійного завоювання територій сусідніх народів і надзвичайно міцний підлий менталітет, в який значною мірою входить і «стокгольмський синдром», котрий Росія нав’язує українцям, та сакралізація перманентно мерзенної влади, – працюють підсвідомо на зомбування пересічних росіян.

Проте позиція звичайних громадян Росії, що вважають себе чесними, але одночасно підтримували і продовжують підтримувати анексію Криму, є безвідповідальною і небезпечною.

Безвідповідальною, бо не є особистим переконанням, а прямим результатом путінської пропаганди. І якщо у такої кількості людей відсутня відповідальність, то в сукупності – це не «суспільство», а просто «натовп».
Небезпечною, бо фактично цим самим громадянами Росії дано добро на війну з Україною.

Збереженню режиму Путіна сприяє деморалізація суспільства телеглядачів, ослаблення всіх горизонтальних зв’язків. Корупція, що розквітла махровим цвітом, зжирає все, і якщо вона ще не проникла у ядерні стратегічні сили армії, то це буде просто дивно.

Народ не любить путінську владу, він її зневажає. Але опитування видають зворотне. Насправді – це «липа», як і результати кримського референдуму. Але головний двигун прогресу російського суспільства телеглядачів – це масовий «пофігізм».

У прикладанні до російської сучасної дійсності «пофігізм» має велику приховану силу та є практично невичерпним джерелом енергії. Бо у важкі моменти, коли психіка вже більше не витримує путінських експериментів над собою і країною, росіянам раптом стає все одно.

І все одно, не з розряду «руки опустилися», а з розряду холодного сприйняття обставин. Смирення, в широкому розумінні цього слова.
Й відбувається диво. Світ починає змінюватися. Усі питання, які раніше здавалися нерозв’язними і неймовірно важливими, раптом, якимсь таємничим чином, розсмоктуються і разом втрачають свою актуальність. А коли народ добровільно вганяє себе у такий стан, то чи можливий тоді його спротив?

Однак кегебешнику вдалося те, що не вдавалося нікому з завойовників і диктаторів. Посіяти ненависть, і це на довгі роки, між двома народами.
Хоча активізована Путіним «п’ята колона» в Україні мала б уже давно зрозуміти, що їм в Росії нічого хорошого не світить.

Варто лише пригадати про широко розрекламовану програму повернення до Росії, так званих, співвітчизників. Під неї і гроші чималі Москвою виділялися. На переїзд з сім’єю і майном (у декілька тонн) та разова допомога на облаштування і тому подібне. А результат? Пшик.

Чому ж це панове москвофіли шансом таким чудовим за кремлівські гроші не скористалися? Бо зрозуміло, що ні Москва з Петербургом, ні навіть Кубань з Ростовом- на- Дону їм не світили.

Але ж Нечорнозем’я велике – Сибір, Приморський край – це поки що «русский мир». То ж і жили б уже на новій Батьківщині, вважай, не менше 3-4 років, встигли б і в черговому обранні Путіна поприймати участь. Та змогли б ось тепер і до Криму із Зауралля політати. Так ні – вирішили в Росію з українською землею повертатися.

І зовсім не дивно, що від перестановки правителів в Кремлі, сутність цієї людожерської влади зовсім не змінюється. Не змінюються і її методи.
Нині надія лише на те, що змінився світ навколо цього путінського «царства» і що він не стане більше терпіти подібні витівки з боку кремлівсько-реваншистської кліки і розпалювачів громадянських воєн.

Історичні приклади ще раз підтверджують необхідність жорсткої і непримиренної відповіді з боку Заходу. І якщо треба, то не лише економічної, а й військової. Адже держава-терорист Росія сама не зупиниться, якщо її вчасно не зупинити.

Сама ж Росія мала б прокинутися. Адже сто років вона проспала. І пора навести порядок у своєму домі, а не в чужих.

Справа в тому, що більшість росіян на ура приймають всі «завдання» Путіна навіть не усвідомлюючи, що всю історію Росія копала яму іншим, насправді ж виходило і виходить, що копали могилу для себе і дуже велику.

Між тим, Кремль робить постійно дві речі які суперечать одна одній. Каже про невтручання у справи України і постійно з екранів ТБ віщає, як треба жити українцям у той час, коли в Росії своїх проблем вище даху.
І це при тому що в Росії природних запасів поки вистачає на різні авантюри на кшталт захоплення Криму, який Путін почав окупувати після того, як Янукович втік до Росії.

А зробив він це від страху повторення Майдану на Червоній площі. Приклад Януковича, який втратив своє «царство» стоїть перед очима не тільки Путіна, а й усіх його дружків і компаньйонів, як в «бізнесі» так і в «політиці» по-кремлівськи.

Женевська конференція виявилася чистою формальністю. Російська еліта тягне час і складається враження, що вони шукають вихід із тупикової ситуації.
Корупціонери довели Росію до такого стану, від якого надалі вона постраждає дуже сильно. Країна провалилася у морок. Бо коли система управління працює проти людини – це загибель цивілізації.

Всюди панує беззаконня і розгул кримінальної верхівки. Україна не витерпіла, бо вона ближче до Заходу і хоче розвиватися за європейськими стандартами, а в Росії ставку зробили на корупцію і переслідування опозиціонерів.

Хабарники, пахани, які контролюють провінції, лизоблюди і корупціонери, котрі встановили замість закону свої правила гри, – ось справжнє обличчя сучасної Росії. І це призведе до краху Російську Федерацію в силу об’єктивних історичних причин.
Терористична війна, яку веде Росія з Україною не може закінчитися для Москви успіхом. Проте найбільшою небезпекою для України є те, щоб і її не затягнуло у воронку, яка утвориться від тонучого корабля путінської Росії.

Ви можете залишити коментар, або посилання на Ваш сайт.

Оставить комментарий

*

NAPA, Calif. (AP) Marshawn Lynch isn't shedding anymore light on his decision to sit during the national anthem before the Oakland Raiders' first exhibition game.Lynch declined to comment on why he chose to sit down Saturday night while the rest of his teammates stood during the anthem before a game in Arizona against the Cardinals.That left his teammates to answer for him on Tuesday after the team returned for its first practice since that game."I'm proud of him," tight end Jared Cook said. "I think it's awesome. Everybody has points of discussion after what Charles Woodson Jerseys happened in Charlottesville just the night before. I think it's important for men in our position to step up and speak on unnecessary situations we find ourselves in as minorities in this country. That's why I'm proud of him."Cook said he hadn't talked to Lynch about his stance and didn't know what specifically he was protesting. Other players who have declined to stand for the anthem have been much more open about their reasons, starting with former San Francisco quarterback Colin Kaepernick, whose protest last year over police brutality and racial oppression made it a major issue in the NFL."We didn't talk to Latavius Murray Jerseys him," Cook said. "I don't know his intentions. I don't know what he wanted to do by it. But I know that guys like Colin Kaepernick have become my favorite football players for doing it."Kaepernick is not on a team this season but the issue remains with Seattle Seahawks defensive lineman Michael Bennett and Lynch both sitting for the anthem last weekend.Bennett has been vocal about Khalil Mack Jerseys his reasons why, citing social injustice. He said his decision was solidified by the violence last weekend surrounding a white supremacist rally in Charlottesville, Virginia, that included the death of a young woman who was struck by a car deliberately driven into a group of counter-protesters.Cook said he has considered an anthem protest in the past and does not rule out doing one this season."As far as the future goes, I don't know. Bruce Irvin Jerseys I don't know," he said. "I know I feel uneasy about the situation going on in this country and have been for Derek Carr Jerseys a while."Raiders coach Jack Del Rio said last season that players should protest on their own time instead of when they are representing the organization.